Оскар Уайльд - «День народження інфанти»

Всім привіт.
Оскар Уальд , дуже глибокий та цікавий письменник, тож сьогодні я згадаю одну з його казок. Ця казка з потужним підтекстом, та не звичайним, трагічним кінцем. На мою думку, вона варта більшої уваги, але вона мало кому відома, тому хочу присвятити їй допис; І хочу спробувати стисло передати її зміст.

День народження у принцеси Інфанти було прекрасне, для неї було влаштовано захопливий бій биків, споруджено сцену де виступали італійські маріонетки, французький акробат, африканець-трюкач…
Також на святі були танцівники та різні номери з тваринами.

Та найкумеднішим виявився карлик.
Ось як його виступ і історію його появи на цій сцені описує автор -

Проте найкумеднішою частиною усіх ранкових забавок, поза сумнівом, був танок Карлика. Коли він прошкутильгав на арену, загрібаючи своїми кривими ніжками і хитаючи з боку в бік непомірно великою потворною головою, діти зареготали…Карлик, між тим, був просто неперевершений, і навіть при іспанському дворі, здавна відомому своєю пристрастю до жахливого й моторошного, ще ніколи не бачили такого химерного чудовиська.
Сьогодні був його перший вихід на публіку. Знайшли його лише напередодні двійко придворних кавалерів, які саме полювали у віддаленій частині субтропічного лісу, що оточував місто. Карлик ганяв по лісу; його схопили і привезли до палацу як сюрприз для Інфанти. Батько Карлика, бідний вугляр, був тільки радий позбутися такої потворної та нікчемної дитини. Вочевидь, найкумеднішим було те, що він сам не усвідомлював, який гротескний має вигляд. Здавалося, він по-справжньому радів і був у чудовому гуморі. Коли діти реготали, він сміявся так само щиро й весело, як і вони, а по закінченні кожного танцю відвішував кожному чудернацькі поклони, усміхався та кивав, ніби був таким самим, як і всі, а не покарлюченим витвором Природи, який та не без гумору утнула на потіху людям. І от це створіння цілковито захопилося Інфантою. Карлик не міг відвести від неї очей; він, здавалося, танцював для неї одної…

Оскар Уайльд - «День народження інфанти»

Коли виступ закінчився Інфанта вийняла чудову білу троянду, що прикрашала її зачіску, та кинула її Карлику…
Він припав до квітки своїми губами…

Принцеса захотіла щоб його запросили з номером, і на вечірнє святкування її дня народження.
Цей карлик виявився дуже смішним.

Карлик радів цьому…
Він закохався у принцесу і мріяв про час, який вони проведуть на одинці…

У цих мріях він уявляв, що вони робитимуть, про що розмовлятимуть, її усмішку та прекрасні очі….

Коли карлик прийшов до палацу, він відразу почав шукати принцесу Інфанту.

Коли він ввійшов до однієї з кімнат,
він зрозумів, що він там не сам, хтось дивився на нього.

Далі процитую автора :

У затінку за дверима на протилежному кінці зали побачив він фігурку. Серце Карлика закалатало, з вуст зірвався вигук радості, і він вийшов на сонячне світло. Рушив він — фігурка зробила те саме, і він побачив її дуже чітко.
Інфанта? Ні, це була потвора, найжахливіша потвора, яку тільки можна уявити. Статура зовсім не така, як у всіх людей, — горбата спина, криві ноженята, здоровенна довбешка хитається на шиї, копиця чорного волосся. Він насупився — потвора також. Він засміявся — потвора також, та ще й узяла руки в боки, як і він сам. Він уклонився з удаваною чемністю — потвора відповіла поштивим поклоном. Він рушив уперед — і потвора посунула йому назустріч, мавпуючи кожен його рух і зупиняючись, коли зупинявся він. Він скрикнув від потіхи, кинувся вперед, простягнув руку — і рука потвори торкнулася його руки, і була вона холодна як лід. Він злякався й відсмикнув руку — рука потвори повторила жест. Він спробував відштовхнути руку потвори, але щось тверде і гладке йому заважало. Обличчя потвори було зараз зовсім близько і здавалося нажаханим. Він відкинув волосся з чола. Потвора також. Він вдарив її — й отримав удар на удар. Він ненавидів потвору, а та кривлялася до нього. Він відступив — відступила й потвора.
Що ж це таке? Він замислився на хвильку, а там озирнув кімнату. Дивно, але все ніби мало своїх двійників у цій невидимій стіні чистої води. Так, картина повторювала картину, кушетка кушетку. Сплячий Фавн, що лежав у алькові біля дверей, мав брата-близнюка, зануреного в сон, а срібна Венера, що стояла у сонячних променях, простягала руку до іншої Венери — прекрасної, як і вона сама.
Тієї миті через скляні двері увійшла сама Інфанта у супроводі почту, і коли всі побачили, що потворний Карлик б'ється об підлогу, ці карикатурні, химерні рухи викликали у них бурхливий регіт, вони оточили його і споглядали.
Але юний Карлик так і не звів очей, ридання його потроху затихали, і раптом він дивно якось зойкнув і схопився за груди. Потім він упав горілиць і завмер.
Оскар Уайльд - «День народження інфанти»

Інфанта, ще трошки повередувала з того приводу, що карлик не вставав і не йшов в пляс за її наказом, хоч цю потвору, й намагалися підняти з підлоги і змусити це робити її слуги…

Та пішла… сказавши:
— На майбутнє пильнуйте, щоб у тих, хто прийде гратися зі мною, не було серця. Так вона сказала коли їй повідомили, що серце карлика зламалося.
Воно більше не битиметься в його грудях, воно зупинилося від усвідомлення своєї зовнішньої потворності….

Оскар Уайльд - «День народження інфанти»