30 березня 2025 року. Вихідні з батьком

Основний посил цього вікенду: я провела його з батьком. Зустріла його біля потяга в суботу о 13 годині, ми одразу зайшли в "Пузату хату" з'їсти гарячої солянки, і потеліпалися до нас додому. Вдома зібрали кілька ящиків речей, викликали універсал і перемістилися на іншу квартиру — яку, власне, і хотів побачити батько.

Потім сходили всі разом скупилися в Сільпо і подзвонили нашому другу Андрію, який живе в сусідньому ЖК — аби приходив на вечерю з моїм татом. Вони знайомі ще з 2018 року, коли батько робив ремонт в моїй смарт-конурі, а Андрій приходив по п'ятницях і суботах на сто грам.

Ну і в Кам'янець я Андрія також возила, як було не показати місто одному з найближчих друзів. То батько тоді пішов спати в гараж — лише щоб звільними кімнату Андрію і іншим моїм друзям, Олі й Руслану. Такий от в мене батя — останнє зніме з себе і людям віддасть.

Не дуже люблю цю його рису. Ненавиджу, точніше. Вічне і вперте мислення бідняка. Чи ж не тому все моє дитинство і юність пройшли в жахливій бідноті — бо тато й мати надто чесні, і свято вірили в те, що праця має бути саме важкою. Важкою і безкінечною. Це триває і до цих пір — вони не навчилися любити себе аніскілечки. А жаль.

Тато вразив тим, що вже 2 тижні не п'є. Прихопив шлунок, каже. Я попросила його сходити на УЗД і здати кров на аналізи, він же відповів, що зроду такого не буде, і жити треба стільки, скільки відведено, а лікарні — то зайве. 🤦🏻‍♀️

Навряд я зможу до нього достукатися. Людина жодного (!) разу в нашому тисячолітті не здавала аналізи крові і не робила УЗД. Чомусь здається, він одного дня виявить щось дуже страшне аж на 4 стадії...

Ще ми виявили, що на його 63 роки (і 28 років пенсійного стажу) тато вже має право оформити собі пенсію. Він цього не знав, думав, ще роки 2 треба працювати. Якби не Андрій, ми б не перевірили: він висунув припущення, а я зайшла в батьків пенсійний кабінет. Він був в шоці, що на екрані смартфона зміг побачити весь свій стаж, включно з Борщівським ПТУ і радянською армією в 1978-1980 рр. Але, звісно ж, 16 років скитань по заробітках на італіях, росіях і польщах не відобразилися ніде, і ніколи не відобразяться. Тим не менше, цього досить.

Пенсійний калькулятор показав, що батькова пенсія складатиме 3410 грн. Не шик, не шик, а як додаткові гроші до роботи, яку він поки не планує покидати, непогано.

Ще я купила йому новий кнопковий телефон Nokia (в старому вже динамік працював через раз), поводила по Майдану Незалежності, мосту Кличка, Андріївському узвозу (це вже сьогодні), нагодувала пастою карбонара та іншими смаколиками в ресторанчику, і посадила на потяг до Тернополя. Дала із собою ще грошей, звісно, бо його зарплати не вистачає на нього й маму (а він стабільно лишає для неї більшу частину своєї зарплатні).

Сказав, що і його напарникам катастрофічно не вистачає зарплати, бо вона вже років 6 не мінялася. Тож з понеділка йдуть до керівництва вимагати підвищення. Сподіваюся, в них вийде, і їх не пошлють.

Не розміщую батькове фото, бо дозволу на це в нього не питала.

Натомість покажу, який милий подарунок отримала від головної редакторки видавництва Vivat. Ще й шоколадка до мого ДН! Я хотіла заплатити за цю книгу (яку шукала по Фб, і вона це побачила), але пані Олена відмовилася! Якась свята жінка. 🫶

А ще мене запросили почитати кілька віршів в наступну неділю на презентації українсько-французької антології поезії війни.

При чому, в обід в мене буде ще одна подія — презентація дитячої книжки в книгарні в ТРЦ "Гуллівер". Доведеться швидко міняти амплуа.