14-15 березня 2025 року. Щоденник розлюченої особи

Тільки налаштуєшся, що треба бути на позитиві, як життя починає підкидати різну фігню, яка доводить до пари з вух. 🙃

Наприклад, і в четвер ввечері, і в п'ятницю ввечері мені прилітали робочі завдання вже після 18.00. Завдання, які важко робити на вечірню голову. Невже не можна було це дати вранці?🤨 Я вкотре схарилася таким ставленням керівництва.

Лежачи вдома на ліжку, я вирішила подивитися позитивний серіал. Заглянула в нотатки — а там був записаний мінісеріал "Хімія смерті". Пам’ятаю, як хтось зі знайомих порадив його на фб як, начебто, серіал легкий, про прибиральницю, яка випадково розгадала злочин, і стала так допомагати поліції. Ну норм, я ввімкнула.

Звісно ж, вийшла якась плутанина, бо "Хімія смерті" — доволі грузняковий серіал, і ні про ніяку не прибиральницю. Та зупинитися дивитися я вже не могла, подивилася всі 6 серій. Ну і тьху.

Але пальму першості дістає тато — в п'ятницю зранку. Після процедури в четвер, я вирішила виспатися до 9 ранку, і піти на роботу на 10:00. Але тато почав надзвонювати ще о 8 годині. Якого хріна?! Я вже думала, щось сталося!

Виявилося, він знову вирішив підкинути мені проблему. Тато в мене такий, що лише б чужим людям догодити, а на власний комфорт можна і насрати. І от, якась там дальня родичка, яку я в очі в житті не бачила, має приїхати колись там, за словами тата, в Київ у лікарню, і я повинна просто якось їй допомогти, бо, увага: "Вона ж там нікого не знає..." А я, блядь, знаю пів Києва?!

Я неадекватно відреагувала, бо була сонна, спитала, чи її гугл мепс не забанив часом, але тато не оцінив жарт, бо в нього кнопковий телефон. Врешті-решт сказала, що зателефоную пізніше.

Дзвоню йому в обід, кажу, щоб розказував подробиці. Мнеться, запинається, каже, як в дитинстві з нею дружили, і їхні мами дружили. Нарешті видає повну картину: в тієї родички буде операція на серці, і з нею хтось приїде, дочка, мабуть. І тато пообіцяв, що її дочці буде де ночувати! Блядь, ну це ахуй. Я аж заклякла. Питаю: ти хочеш, щоб я чужу людину впустила в нову квартиру, ще від ремонту повністю не відмиту, чи щоб вона спала з нами на ліжку в нашій смарт-квартирі?! Мнеться, запинається, як завжли. Мямлить шось, що то не чужі люди. Ага, блядь...

Як же мене це все збісило! Я просто виоралася на нього! Невже люди не знають про існування booking.com чи OLX?! Він, звісно, не знає, що таке booking.com чи OLX, тому знову не зміг нічого відповісти. Сказав лише, що відмовити він не може, бо "що люди скажуть?". Тут я ще більше прихуїла.

Закінчилося тим, що я сказала дати мій номер, і щоб ті родичі самі подзвонили і нормально пояснили, що за допомога їм треба, і коли. Але вони так і не подзвонили.

Сьогодні зранку батя знову подзвонив, і з охами та зітханнями спитав десь те саме: "То дитині буде куди піти, ти поможеш?". Але була і нова інформація: вони приїдуть в неділю. Я знову розлютилася і стала кричати, питати, як він це собі уявляє, і хто така взагалі ця "дитина"?!

Потім я видихнула і сказала: я знайду їй гостел. Тим паче, що від моєї квартири в Київській області до Інституту серця добиратися 3 видами транспорту і до 2 годин по часу. Це пиздець, як на мене. А гостел можна знайти в пішій доступності. Але батько сказав, що в них немає зайвих грошей. 🤦🏻‍♀️ Гаразд, кричу я, я оплачу їм гостел, ти задоволений?! Але хай терміново наберуть мене, зараз же!!!

Зараз 23:26, і, вгадайте що? Так, мене ніхто досі не набрав. А нерви вже вимотано.

Не розумію таких простих, як двері, двері. Просто не розумію. Якщо завтра вони подзвонять, я не впевнена, що буду адекватною і просто не пошлю їх триповерховим матом.

Чому не можна було заздалегідь мене набрати в четвер, нормально все пояснити? Чи написати в якийсь месенджер. Їх заціпило? В них немає грошей на проживання навіть, серйозно?! Запитань море, відповідей нуль.

Найбільше бісить, що я знаю, хто надоумив тих родичів звернутися до мого баті. Інші родичі, яким я допомагала в 2022 році і оплачувала квартиру 3 тижні. Сука. Це бісить найбільше: що роблять з мене безвідмовну лохушку, яка "добра, як і її тато Вова". Я не хочу бути доброю, я заїбалась бути доброю! За доброту отримуєш від всесвіту лише лящі. От сто разів перевірено.

Бляха, як же я злюся!😡

---

Незважаючи на ці всі дурні події, субота була розпланована під медицину: чоловіку робили чекап з гастроскопією і ще кількома процедурами. Цього разу він погано відходив про пропофолу, тож ще годинку спав у палаті, а я чекала його.

Зрештою, він очуняв, і ми по-тихеньку пішли — до Пузатої хати. Погода була жахлива, але хотілося спершу купити готових страв, а вже потім поїхати додому.

---

Нарешті почала читати "Невидимі жінки" Перес. Давно хотіла цю книжку. Паперову так і не вдалося отримати, хоча з Vivat обіцялися вислати. Але не вислали. Тому скачала піратську PDF-ку.

Зараз маю небереборну потребу не бути доброю, не підставляти другу щоку, не бути невидимою і зручною. Хочу видерати своє, бо цей йобаний світ трохи перебрав з моїм приниженням, і я зараз в позиції агресивного захисту. Прошу не вважати мене мстливою чи стервом по життю — зазвичай я залюбки відкриваю своє серце. Але не зараз. Не коли мене так пошарпали, обхаркали і досі не виправили нічого. Не зараз, коли справжні людожери навіть не відстрілюють, що вони людожери.

Сподіваюся, що ці чужі мені родичі не подзвонять ніколи, і самі розберуться зі своїми життями й фінансами, як я розбираюся зі своїми.

І сподіваюся, що від завтра нарешті забуяю позитивом.