Заробітчанка (Вірш). Будь ласка просто прочитайте.

in #ua7 years ago

Прошу вас прочитати, знайшов у Facebook гарний вірш про буденність багатьох знас та наших рідних, беручі в увагу що в мене мама була в Італіі на заробітках і заробила інсульт мене вірш дуже зечепив - пробрало майже до сліз. Будь ласка просто прочитайте можете не голосувати. А от від коментарів не відмовлюсь. Поділіться будь ласка враженнями. Повторюю вірш не мій - знайшов у Facebook.

16649064_769893289827167_1062991093605419796_n.jpg

Заробітчанка

Автобус курс узяв на Україну,
Позаду Рим та десять довгих літ
І тихий щем прийшов до серця Ніни,
Вона кидає цей назавжди світ.
Світ у якому ти чужа людина,
Загорнута в буденну сіру суть,
Що створена для праці, мов машина,
Якою нечистоти всі шкребуть.
За двадцять років - стільки пережито,
Скільки страждань, самотності та мук,
Чужа земля просіяла, мов сито,
Мільйони українських вільних рук.
О скільки ж тих жінок із України!
Поїхали кудись в чужі краї
І гнуть в труді свої тендітні спини,
І плачуть нишком сестроньки мої.
А вдома злидні і навчання в діток
Та безробітний п’яний чоловік,
Який ревнує й біситься від пліток,
Немов в дружини гульки цілий рік.
А Ніну чоловік вже й не чекає,
Бо зрадив і з сусідкою живе,
Життя екзамен вірності складає
І новим руслом інколи пливе.
Ось так і в Ніни; виросли вже діти,
За гроші мами випурхнули в світ
Та не зросли у серці диво-квіти,
Залишилась сама - на схилі літ.
В дітей своя сім’я, своя родина,
А мама стала якось в стороні
Погостювала трішки в доньки й сина
І знову у самотності всі дні.
Та ніби діти й поважають маму,
Онуки тішать інколи до сліз,
Але ж душа болить, співає драму,
І тягне в самоті родинний віз.
В дітей проблеми, знову треба гроші,
І так без міри та логічного кінця.
А в мами від думок напали воші,
Бо діти бачать в ній - лиш гаманця.
Великі гроші, наче сильний вітер,
Розвіяв всі родинні почуття
І ніби вивів із колючих літер,
Заробітчанську формулу життя.
Дочка жалілась, внуків треба вчити,
А син нову машину вщент розбив.
Самі не хочуть заробляти діти,
А все чекають від матусі див.
Та роки вже не ті, не ті вже рухи,
Болить спина, упав страшенно зір,
Болячки налетіли, наче мухи,
А діти обминають мамин двір.
Поплакалась в подушку, підвелася,
Підлікувалась трішки й на весні,
У Рим далекий знову подалася,
Щоб вчити внуків в рідній стороні.
Знайшла роботу, доглядає жінку
І знов сама, і на чужій землі,
Свою пусту залишила хатинку
І заповіт в шкатулці на столі.
Ой як же важко жити без родини!
Без співу українських солов’їв,
Без квіту вишень, яблунь та калини
І без повітря з лісу та ланів.
На Україну птахи полетіли,
Гніздо лелека мостить на вербі,
А Ніну думи, як джмелі обсіли,
І кожний день прожитий у журбі.
Пече нестерпно в серці ностальгія,
Буравить дірки в серці, мов свердлом,
І вмить інсульт пронісся, як стихія,
Здвигнув все тіло наче бурелом.
Лікарня ,ліжко, боргові рахунки,
Одним-одна в візку на чужині,
Такі життя зробило подарунки,
А діти не спішать до мами. Ні.
Усе життя для них трудилась в поті,
Поневірялась по чужих світах
І ось тепер, як кажуть «цирк на дроті»
Нікому непотрібна і в боргах.
Минали довгі дні й безсонні ночі,
В притулку для безпомічних калік.
Та якось серед дня, підвела очі,
Стояв Василь, колишній чоловік.
Прийшов. Від нього помочі не ждала,
Бо ж у розводі вже сімнадцять літ
Та на душі чомусь так легко стало,
І посвітлішав в цю хвилину світ.
Він вже пив, звільнився від сусідки,
Жив одиноко в батьківськім гнізді
І їздив десь в Москву на заробітки
Та сумував за Ніною в труді.
Щодня корив себе за п’яну зраду,
Стояла Ніна в серці, як стіна,
Не обійти ні спереду ,ні ззаду,
Жінок багато та в душі одна.
Десятки раз хотів поговорити,
Шукав нагоду та потрібну мить,
Але не зміг вершину підкорити,
Бо певен був, що Ніна не простить.
Коли ж дізнався, що вона в візочку,
В далекім краї десь на чужині,
Зібрав валізу і в потрібну точку
Помчав, як той метелик на вогні.

  • Прости мене й збираймося додому -
    Сказав Василь прості такі слова,
    Узяв за руки, пригорнув потому
    І цілував мов в юності бува.
    І так затишно стало в цю хвилину
    В цих дужих чоловікових руках.
    Згадала хату-пустку й Україну,
    І заридала, мов підбитий птах.
    Любов і сльози, зустріч і розлука
    Тугим канатом в долю заплелись,
    Старе кохання поверталось в муках,
    Василь і Ніна міцно обнялись.
    Ніхто з них вже не стримував емоцій,
    Тіла палали, душі і серця,
    Весь персонал пустив сльозу на оці
    Від смаку переможного кінця.
    Їх непривітно стріла Україна,
    Холодний дощ розчісував чоло,
    Сільська дорога в ямах по коліна,
    І ось воно ріднесеньке село.
    Півроку пролетіло наче днина,
    По новому для них відкрився світ.
    На грудях в Василя ридала Ніна,
    Бо в п’ятдесят округлився живіт.
    Вона в візочку, в зрілім віці діти,
    Красуня внучка вже на виданні.
    Ну як їй бути, як це пережити,
    Як подолати ці тривожні дні?
    Наважилась прийняти виклик долі,
    Ну не вбивати ж їй дитя своє!
    Зібрала всі свої остатки волі,
    Хай буде так, як вже Господь дає.
    Параліч став відходити від тіла,
    Нове життя творило чудеса
    І темну смугу вмить накрила біла,
    Мінливий світ і в тім його краса.
    Родився хлопчик, нарекли Богданом,
    Василь радів, допомагав як міг.
    Життя котилось, мов за Божим планом,
    Лунав в хатині знов дитячий сміх.
    Хоч кажуть двічі в річечку не входять,
    Є тисячі доріг до забуття
    Та Ніна з Василем таки доводять
    Любов - найкраща формула життя!
    Микола Курилюк
Sort:  

Я ніколи не працював за кордоном, але моя мама працювала на заводі в Чехії, коли я був в 10 класі. В нас не було можливості дзвонити один одному, бо тоді ще не мали мобільних, тому писали листи. З розповідей матері, це рабська праця. Нелюдські графіки роботи і мізерні перерви на перепочинок і харчування. Наших там не шанують. Це нам всіх шкода..

Іронія в тому що моя мама там заробила інсульт за 18 років, а тепер життя вимагає - я сиджу на валізах - ось ось маю їхати - і все ради дітей, бо інакше не виходить. Сумно, але як в мене в арміі казали - Це життя. І ще добавлю - нас і тут не шанують, але там хоть дають можливість жити по людськи. А вдома і того нема. Ось таки реаліі

Congratulations @artba07965! You have completed some achievement on Steemit and have been rewarded with new badge(s) :

Award for the number of posts published

Click on any badge to view your own Board of Honor on SteemitBoard.

To support your work, I also upvoted your post!
For more information about SteemitBoard, click here

If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word STOP

Upvote this notification to help all Steemit users. Learn why here!