#CLUB100 THE DIARY GAME: 07.05.2022: ВПО, та як його отримати...2ч
Доброго вечора, ми з України!
Вчорашній ранок розпочався о шостій. Після вранішніх процедур я зателефонував батькові, адже знаю що в цей час він не спить. Слава Всевиньому - батько підняв слухавку. По його словам гатили так гучно, що по враженню ніби у вікно вставили дуло та зробили залп. Були і прильоти. Рашисти розгатили водонапірну башту. Навіть коли закінчаться бойові дії, то в місті не буде води. А ще ці нелюди стріляли по елеватору та поцілили в склади з соняшниковим насінням. Пожежа не погашена до цього часу. Дим видно з будь якої частини міста. Кажуть що в місті не працюють пожежники. В це можна легко повірити, адже залишаючись у місті - значить грати у рулетку з долею...
Ось з такими думками я відправився в собес. Будівля розташована на вулиці Лермонтова. З рештою чув що в місті перейменують більше двохсот вулиць, отже ця теж мусить зникнути з табличок на будинках.
В черзі ми були вже в сьомому десятку. Знаючи, що в день приймають приблизно двісті людей, то маємо отримати папірець зі статусом ВПО. Я відразу взяв три бланки для заявки, дівчина паралельно подала заявку на заміну даних у Дії. Більш менш черга рухалась швидко, адже люди позаймали чергу і пішли відкривати рахунки в банках. Хтось не з'являвся у свій час. Я заповнив свої бланки, а потім начав підказувати іншим,що потрібно писати та куди. Так одній дівчині підказав у якому кабінеті роблять ксерокопії. Коли вона відійшла, то мені здалось, що ми десь вже зустрічались.
А знаєте де я її бачив? Кожного дня в школі. Це моя однокласниця Тетяна. Пам'ятаю її зачіску - українське афро.))) Кульбаба на голові. Цікавою вона була... Геть не змінилась. А от мене ніхто не впізнає, от і вона не впізнала.
Отже о дванадцятій годині ми всі троє отримали завітні папірці. До речі вже сьогодні в Дії можна побачити, що ми маємо цей статус.
Справа зроблена на здивування дуже швидко. Отже настав час піци. Цього разу я вже вибрав самий близький заклад .
Якогось дідька фото не хоче загружатися. До речі в Оріхові мені піца подобалась більше ніж та, що я їв в Запоріжжі.
Повернувшись в інтернат, ми не застали наших сусідів. Вони виїхали. От і добре, сьогодні в ночі не буде чутно храпу)). Ну майже чудовий день.
А ще на подвір'я інтернату привезли піддони. Як з'ясувалося це для облаштування сидячих та лежачих місць у бомбосховищі. На носі 9 травня, а орків хлібом не корми , лише дай уткнути щось в такі дати.
Отже віримо в ЗСУ та молимося за Україну!!!
Дуже шкода, що батько вперто не хоче переміститися. Що його зупиняє? Чому так?
Він завжди був впертий і цим в останній час віддалив від себе усіх близьких.
Розумію... Якби бої дійшли до Хмельниччини, моя мама, певно, так само би поводилась