Я знаю, вона незвичайна, я плачу, а вона зі мною плаче, для неї не було чужого горя ... Вона приїжджала до мене, коли я поховала чоловіка, сиділа в кафе на узбережжі і спілкувалася з моїм сином, якого я пізніше поховала ... Досі не віриться... А ми ж так хотіли приїхати з подругою до неї в Запоріжжя, вона запрошувала нас... Світла-світла пам'ять Валюшці...