Прогулянка через ліс

О, знову я беруся писати допис в першій ночі 😔. Це якийсь капець, часу не вистачає, ще й кілька дописів прочитав, прокоментував, бо події глобальні - хтось досліджує свою поведінку, хтось іде з платформи, бо треба платити податки. А у мене одне й те саме - часу бракує. Ну а як я не напишу свій щоденний пост, це ж наркотик якийсь. Доводиться через це отак страждати.

То ж почнемо з самого ранку. У мене був запланований візит до стоматолога, мали поставити коронку і почати демонтувати стару. Перше зробили, друге відклали, бо рентген показав, що там ще по старому робили, не так як зараз (це був інший лікар) і штир мені не в корені закрутили, а прямо в зуб (мабуть в кістку, як імплант, але це не імплант). Одним словом, вирішили не чіпати, бо той зуб треба після цього видаляти, а я до цього не готовий. Він мене не болить і запалення, яке видно на КТ, жодним чином себе не проявляє. То ж ми закінчили швидше, ніж планувалося, тому я не поїхав одразу ж по Маркіяна, як хотів спочатку, а додому, щоб трохи ще попрацювати, а тоді вже забрати сина зі школи як зазвичай.

Вчора я писав, що цілий день падав сніг. Але у Львові його майже не було, в основному через те, що сьогодні було тепло і сніг танув, а в місті ще й на кілька градусів тепліше. Проте повернувшись додому, я знову повернувся у зиму. Щоправда сніг був мокрий, з такого якраз добре ліпити сніговика, можна зробити велетенського, як я вчора хотів. Але сьогодні на це не було зовсім часу, а я постійно мусів кудись бігти.

В обід забрав Маркіяна, вже традиційно взяв санчата, але вирішив піти не вздовж дороги, а через ліс. Давно хотів це зробити, а тут якраз свіжий сніг випав і ліс мав бути дуже красивим. Так і було, загалом, хоча якби був легкий морозець чи сонячна погода, то було б ще красивіше.

Я постійно зупинявся, щоб зробити фото, а син використовував цей момент, щоб зліпити сніжку (сніг дуже мокрий, пам'ятаєте? 😉) і пожбурити в мене.

В лісі було цікаво, звідкілясь долинав крик якоїсь пташки, здається це була сойка. Маркіян насторожено прислухався.

Навіть була невеличка гірка, з якої можна було з'їхати.

Перед виїздом на дорогу стежку перегородив стовбур сосни, що впала. То ж синові довелося злізти із санчат, щоб я міг іх перенести через цю перешкоду (бо Маркіянова спроба перетягнути санчата не була успішною).

Отож, а оскільки сьогодні четвер, то треба було їхати з Даринкою на малювання. Звісно, вона вже може зробити це сама, ми вже пропрацьовували цей варіант і тренувалися, але мені треба було трохи затаритися продуктами для дому, а це набагато зручніше робити в маленькому містечку, де в центрі купа всіляких магазинів, ніж у великому місті. Я вже не навіть встиг вивчити, де який продукт вигідніше купувати, за той рік, коли я супроводжую Даринку (зараз це малювання, раніше на англійську, а ще Маркіяна, поки він не пішов у чотирирічки, я водив у дитячу студію.)

То ж день загалом у мене був у постійному русі (а ще трохи нив зуб, у який поклали ліки), то ж я добряче втомився і навіть ледь на заснув у кріслі у своїх майже даремних спробах попрацювати. А тепер я пишу допис, пів друга ночі і мені дивно, чому я не вирубуюся. Та все ж треба іти спати, бо завтра ніякий не вихідний, прокидатися треба о тій самій годині, що й зазвичай.