День котів, халепа зі шкарпетками і те, що зачепило

Я й не знав, що сьогодні (формально вчора, бо пишу я свій допис вже після дванадцятої) європейський день кота (чи киці). Дякую @olesia, що просвітила! 😊 Тому першим фото буде наша Міка. Добре, що в мене якраз є свіжа світлина.

Це ранок, коли я вийшов на терасу, щоб сфотографувати чудовий зимовий пейзаж. Сонечко саме сходило, морозець брав своє, іній сріблився, і трохи сніжку припало—небагато, але рівномірно, створюючи справжню зимову картину. Міка теж вийшла й визирала через перила, розглядаючи все навколо. Про її «свято» я дізнався вже ввечері, тому особливо вона його не відзначала—отримала свій стандартний корм. Але мушу сказати, що кілька днів тому в неї був якийсь протест. Не хотіла їсти взагалі нічого! Ми грішили на якість корму, та навіть коли дружина давала їй шматочки м’яса, печінки чи сиру, Міка все одно відмовлялася. А сьогодні вже другий день, як вона їсть усе підряд—їсть і їсть, ніби компенсує голодування.

Ось як сьогодні було сонячно-морозно:

Навіть смітник виглядає живописно, коли така гарна погода. Я витягнув його до умовних "воріт" (бо ще немає ні воріт, ні паркана), бо сьогодні день вивозу сміття (щопонеділка, раз в два тижні):

О, зовсім забув сказати! Вранці, коли прокинувся, помітив, що тюльпани, які я купив і подарував дружині на День святого Валентина, повністю опустили свої квіти й зів’яли. Виявилося, що вони випили всю воду й просто не мали сил тримати стебла догори. Довелося їх обрізати—цим зайнялася дружина, адже вона знає, як зробити це правильно. Додали свіжої води, і тюльпани знову піднялися. Зараз стоять, наче нічого й не було. 😊🌷

А ще я хочу трохи тут, пожалітися хоча по правильному пасувало би жалітися на сайті виробника шкарпеток Aura Via чи десь там у їхніх соцмережах. Купив три пари спортивних , і з двома вже прощаюся. Носив кожну пару рівно двічі – після прання з’явилися дірки там, де випирає великий палець. Дружина каже, що вони просто замалі: хоч і розтягуються, але не настільки, щоб бути комфортними, тому тканина постійно натягнута і швидко рветься.

Що найдивніше – завжди брав розмір 43-46 (у мене 45-й), і ніколи проблем не було. А тут – шкарпетки за 79 грн (думав, що за такою ціною довго носитимуться, брав іншої фірми влітку, то вони витримали весь сезон походів на гриби, а там навантаження, що й у гумовцях постійно, а брав нові, бо не сповзали з ноги) виявилися одноразовими 😭. І це ще не все! У той самий день дружина замовила інші, вдвічі дешевші (здається, від Дюна), і вони теж порвалися майже миттєво. Тож тепер питання: мені що, брати 47-48, хоча раніше все підходило? 🤷‍♂️

Може, їх ще можна зашити, але я вже не вірю в їхню довговічність. Викидати 160 грн на вітер – так собі задоволення. Отака от шкарпеткова невдача. 😩

День закінчився так само гарно, як і почався – принаймні, у нас сонечко сідало дуже красиво. І, звісно, знову захотілося вийти й зробити фото. Вже знайомий вид з балкона, подвір’я, городу…

Часом фотографую, а потім стираю, бо здається, що знімки надто схожі. Хочеться зберігати лише щось особливе. Наприклад, ось цей експериментальний кадр – зроблений через жалюзі у вікні туалету. Західне сонце пробивалося крізь темну тканину, і вийшов доволі цікавий ефект. Незвично, але дуже красиво. 😍

Ось такий у мене сьогодні видався день. Основний акцент, звичайно, на красиву погоду: чарівний ранок, гарний вечір. Загалом, день був непоганий. Але ввечері зайшов у Steem і прочитав сумну новину—не стало світлої людини Валентини Бородай, яка наповнювала своїми життєрадісними постами нашу спільноту. Світло від них осявало всіх нас… Вічна пам’ять.

А тим часом десь знову гинуть люди на війні. Хтось про щось домовляється. Росія знову атакує, ми відповідаємо, бо захищаємося… І твориться якась дич. Ми програємо інформаційну війну вщент. Бо інакше як можна назвати те, що люди так ведуться на провокації проти ТЦК, здійснюють теракти, використовують втемну кур'єрів, вбивають військовослужбовців ТЦК, відбивають мобілізованих зі зброєю. Так, вони не ангели, так дехто з них бере гроші, деякі справжні виродки, але ж не всі, гадаю процент більш-менш сталий. Але ж мобілізацію треба проводити, я вже не знаю, що робити тим, хто там на фронті третій рік, бо нема заміни, а тут в тилу гордяться тим, що б'ють та вбивають ТЦК-ків, навіть діти сценку в школі поставили. Це просто який триндець, діти висловлюють те, що говорять їхні батьки-"герої", що не ховаються і не висовуються з дому і гордяться тим. А в когось діти забули, як виглядає тато, і це ще чудовий варіант, бо живий чи не пропав без вісти. У мене немає слів, знову вирвалося назовні те, що читав вдень і трохи притлумив у собі гнів. Всі що думають, що війна реально скоро скінчиться? Навіть якщо якась угода і буде, то армія нам все одно потрібна і не маленька, бо Путін тим папірчиком витреться і знову попре.