29.11.2024 Чудовий день для прогулянки

Ну, я думав сьогодні знову буду писати пост з однією фотографією, або не з однією, але кількома якимось із заначки, ще не використаних. А нафоткав я тих фотографій сьогодні під час прогулянки, що тепер мушу витрачати час, щоб їх вибрати. І не те, щоб вони всі такі красиві в мене вийшли, що я не можу вибрати найкращі, а скоріше, вони в мене майже всі вийшли посередні і тому мені складно вибрати найкращі. Але я не знаю, чому так вийшло, бо ж погода була прекрасна, небо неймовірне, і вдень, і ввечері, на заході сонця, і ліс був дуже гарно підсвічений сонцем, і берези біля хати - я тільки ходив з телефоном і клацав, і тішився як дурний цвяшком, бо справді все так красиво виглядало, що аж дух перехоплювало. А телефон цього не передав, я не задоволений отриманими результатами. Хоча я останній рік майже все ним фотографую і більшість фото мене влаштовувала, окрім певних випадків.

Ну ось тут фокус на небо мав бути, воно таке було насичене блакиттю, що здавалося, що втонути можна, а хмари - наче білосніжне лебедине пір'я. Вийшло якось невиразно.

І цю картину я бачив прекрасною: насичені кольори, відображення у міні-калюжці на кам'яних сходах, та ще й маленька квіточка із щілини в камені росте, мало бути символічно і дуже гарно. Символічно вийшло, але не так красиво, як би могло.

Берези вийшли теж якимось бляклими, як небо за ними, хоча там були дуже контрастні і яскраві кольори.

Я спочатку не планував іти гуляти, бо багато роботи накопичилося, дружина із молодшим сином мала іти сама (прогулянка для сну), але вийшов був надвір, щоб зробити кілька фото для сьогоднішнього і просто закохався у ту погоду, яка там була і подумав, що нічого не станеться страшного, якщо я проведу годинку часу разом із сім'єю під час просто кайфової прогулянки. Бо сьогоднішня погода була не до порівняння із вчорашньою, коли я був змушений бути на вулиці, а сьогодні я хотів цього саме і це було прекрасно, що я міг це зробити.

У нашої прогулянки було ще і утилітарне значення, дружина мала забрати посилку з пошти, але ми, діти нового століття, не подбали про те, щоб взяти готівку, бо звикли, що все можна оплатити телефоном (відвикли вже від масових відключень електрики влітку), тому оплатити не змогли. І знову так, я все по дорозі намагався сфотографувати, а куполи церкви на пагорбі реально відблискували золотом (ні, вони не позолочені, просто так сонце світило), але передати це не вийшло.

Коли ми спустилися вниз, до найнижчої точки села, де тік невеличкий потісок, стало дуже холодно і сиро, я аж в руки змерз, хоча погода загалом була теплою, коли ми виходили з дому. Але варто було знову піднятися вгору, як стало тепліше. І темніше, і сонце почало готуватися до заходу. І вже традиційно для сьогоднішнього дня, передати це на фото не вдалося.

Хоча те, що фото не надто вдалися, звісно дурниці, а мої спогади про те, що ця прогулянка справді була чудовою, збереже цей допис. 😊