Парк Нáхаль-Наамáн. Прогулянка та фотоогляд

Нещодавно я публікував світлини з прогулянки набережною біля моря й обіцяв поділитися світлинами з однієї фотосесії в природній зоні відпочинку. Підготовка цих світлин забрала в мене трохи часу. По-перше, їх було багато. По-друге, не завжди вдається поєднувати захоплення з роботою — іноді ввечері мотивація щось робити зовсім зникає. Тому й виникла така затримка.

Отже, це місце називається парк Нáхаль-Наамáн (נחל נעמן). Воно розташоване на околиці містечка Кір’ят-Бялік, що є передмістям Хайфи. Ще зовсім недавно це була дика лісопосадка з болотистою місцевістю, густими заростями кущів і вузькою доріжкою, якою зрідка проїжджали автівками працівники місцевих сільськогосподарств, що займаються розведенням прісноводної риби.

Колись я жив у Кір’ят-Бяліку й іноді прогулювався цими місцями. На дорозі часом можна було зустріти корів, які заходили сюди з пасовищ за межами міста. Зараз тут досі мешкає багато шакалів, а дикі кабани зустрічаються дуже рідко. Річка, що протікає вздовж усієї території природного куточка, називається Нахаль-Нааман. З видів риб у ній водяться соми та тіляпії.

З 2010 по 2024 роки через різні обставини я не відвідував це місце й навіть не згадував про нього. У 2024 році я випадково побачив у додатку Google Maps позначку в цій зоні з анотацією, що це місце для прогулянок і відпочинку. З цікавості я переглянув опубліковані фотографії й був дуже здивований, наскільки цей парк упорядкували та облагородили порівняно з тим, що було раніше. Я деякий час планував поїхати на риболовлю в цей парк, але так і не зміг. Натомість тепер ділюся з вами світлинами цього місця.

Під’їзна дорога до парку закінчується автомобільною стоянкою. Біля входу в парк можна побачити невеликий модульний будиночок, облаштований під офіс для працівників. Прогулянкова стежка веде у двох напрямках: праворуч і ліворуч. Я обрав шлях праворуч. На вході встановлено шлагбаум з табличкою: "В’їзд на авто заборонено. Пересування лише пішки або на велосипеді. Ведеться відеоспостереження, порушники будуть покарані".

З перших кроків по прогулянковій доріжці в парку відчувається спокійна атмосфера: міські шуми губляться десь за межами цього місця, а тут чутно лише шум листя, спів птахів і дзюрчання річки.

Під час прогулянки я побачив двох рибалок. Чув, що люди тут часто рибалять, але здається сьогодні — ні. Вода в річці каламутна через тип ґрунту та кількість мулу. Саме в такій воді чудово почуваються соми. А майже в усіх прісноводних водоймах Ізраїлю водиться риба тіляпія.

Високі дерева навколо — евкаліпти. Ця рослина зустрічається майже на всій території Ізраїлю. У минулому евкаліпти були завезені сюди для осушення боліт, але з часом прижилися та расповсюдилися. Сьогодні вони ростуть як на вулицях міст, так і на територіях без житлової забудови.

Під евкаліптами часто можна помітити довгі смужки кори дерева. Це природний процес: стара кора відшаровується й опадає, таким чином дерево позбавляється від пошкоджених або заражених частин кори.

Вранці, коли відвідувачів тут небагато, велопрогулянка цими місцями буде ідеальним заняттям. На велосипеді можна об’їхати парк повністю — його довжина становить близько 9 км.

Домашні коти тут гуляють на вільному вигулі. Втім, вони зустрічаються скрізь. Скоріше за все їх підгодовують у сторожці, а може їм перепадає рибка від рибалок. До того ж поруч знаходиться велика рибна ферма.

Тут росте кілька кущів рицини, ніби хтось спеціально розсипав тут жменю насіння. Рицина — це трав’яниста рослина з родини молочайних. Походить з Африки, але культивується в багатьох країнах як декоративна та технічна рослина. З її насіння отримують касторову олію, широко використовувану в медицині, косметиці та промисловості. Однак насіння рицини містить токсичний білок рицин, тому вони отруйні. Рослина легко вирощується, переважно в теплому кліматі.

Я пам’ятаю, як вирощував рицину як декоративну рослину в саду, коли ще жив в Україні. В європейському кліматі з морозними зимами ця рослина встигає дати врожай, насіння дозріває, а рослина гине з настанням холодів. В Ізраїлі рицина росте багато років і з часом набуває форми куща.

Тут трохи розрита земля, це виглядає як сліди "земляних робіт" диких кабанів. Насправді ця місцевість зовсім не підходить для середовища існування місцевих кабанів. Ці тварини частіше зустрічаються в гірських районах, таких як ліс Кармель, Хайфа... Але тут — не знаю. Проте факти свідчать про протилежне.

Ось і характерні сліди копит. Тут тварини спускалися до водойми.

Це інжир, або фігове дерево. Інжирне дерево в Ізраїлі зустрічається як у дикій природі, так і в культивованих умовах. У дикій місцевості воно росте в долинах, на гірських схилах і вздовж струмків. Воно віддає перевагу теплому клімату та вологості, але завдяки глибоким кореням здатне виживати навіть у посушливих районах. Це листопадна рослина (тобто скидає листя на зиму) з широкою кроною, досягає висоти 3–8 метрів. Її плоди — інжир — дуже цінуються та продаються у різних видах: свіжі, сушені, а також як інгредієнт для кулінарії.

На цьому дереві видно як залишки старого жовтого листя, так і молоді пагони, які до весни вже повністю розкриються й листя досягне своїх звичайних розмірів.

Продовжуючи свій шлях по асфальтованій доріжці, я помітив прохід у бік, протилежний до річки. Земля була вкрита свіжою зеленою травою, а в центрі виднілася витоптана вузенька стежка. Мені стало цікаво, куди вона веде.

Ширина проходу становила понад 2 метри. Праворуч — густі зарості дикої ожини. Ліворуч — густі зарості кущів і невисоких дерев, гілки яких щільно переплелися, утворюючи одну суцільну масу.

Під кущами було помітно темний прохід, який створював враження, що можна проникнути всередину цього зарослого простору. Я наблизився й зазирнув усередину.

Під куполом густо переплетених гілок я побачив простір заввишки не більше 40 см. Його площа була значною і вона простягалася під сусідні кущі. У деяких місцях простір звужувався, утворюючи овальні проходи. Щоб усе це сфотографувати, мені довелося б залізти всередину, але я цього робити не став. Вгорі гілки переплетені настільки щільно, що сонячне світло ледь пробивалося крізь цю "стелю".

Земля під кущами вкрита опалим листям і дрібними гілочками, які щільно прилягали до ґрунту. Все видиме свідчило про те, що земля тут витоптана щоденними "тусовками" диких тварин. Я навіть не хочу знати, що тут відбувається вночі. До речі, шакалів найбільше саме в передмісті Хайфи. Напади на людей фіксуються рідко, але головна небезпека цих тварин — розповсюдження сказу.

Я продовжив іти звивистою вузенькою стежкою. Попереду, з лівого боку, я побачив невеликий зелений пагорб, а стежка, якою я йшов, вела саме туди. Вона ставала дедалі вужчою і я зауважив, що вона не набагато ширша за мою стопу. І тут я зрозумів: цю стежку протоптали дикі тварини, які щоночі обходять свою територію. Я колись читав про це в літературі. Саме на таких стежках мисливці встановлюють пастки та капкани. Що ж, цікаво.

Щойно я піднявся на пагорб, переді мною відкрилася величезна територія, яка зовсім недавно була затоплена водою й була непрохідним болотом. Я згадав, що 15 років тому бачив це місце здалеку — воно було повністю затоплене. Звідти можна було чути звуки птахів і жаб — звуки життя. Взимку тут збиралися перелітні птахи, але підійти близько було неможливо. Тепер усе змінилося.

Переді мною земля була вкрита товстим шаром напівзотлілих гілок і залишків іншої рослинності. Вода відступила й оголила сміття, залишене людьми.

Загальна картина була пригнічуючою. Удалині виднілися залишки дощової води, вкритої мутним нальотом, а у воді — сміття, пластик, решти рослин. Просто мініатюрна "долина смерті". Пагорб, на який мені довелося піднятися, щоб потрапити сюди, виявився товстою бетонною трубою, засипаною землею лише з одного боку.

Що я хочу сказати. Дуже часто доглянуті парки й зони для відпочинку та прогулянок — це як лайно, присипане піском. Вибачте за таке порівняння. У цій міні-пісочниці можна нескінченно довго гратися, поки не копнеш глибше. І ось, схоже, що я копнув. Після цього весь гарний настрій швидко проходить і свідомість повертається до реальності, де комфортом і якістю життя керують гроші. І всі ці рухи "зелених", які намагаються врятувати курей на фермах від вживання їх у їжу, просто не бачать реальних проблем.

Я повернувся на головну прогулянкову дорогу. Сонце вже піднялося трохи вище і його промені відкидали тіні на асфальт. Побачене сьогодні змусило мене замислитися над деякими речами: про контроль тих хто має владу, про турботу щодо довкілля та про пріоритети, які часто визначаються інтересами влади та органів управління.

Всім добра!