Польща. День перший.
Після восьми годинного очікування перед пунктом перетину кордону, після перевірки сумок і автобуса на двух митницях - Українській і Польській, після мого схуднення на пару кілограмів від нервів - знайдуть ліки чи ні ( не знайшли ☺️), після умовлянь сечового міхура ще трішечки потерпіти, після того, як мені довелося позичати в Сірка очі і робити вигляд що то не я хропанула на весь автобус так, що декому треба було переляк викачувати - я нарешті в Польщі.
А знаєте що найперше переконує кожного українця що він вже не дома, а закордоном? Ні, не рівні дороги і чисті узбіччя, не цікава і незвична архітектура сільських домів, ні огорожі із туї ( дуже гарні), ні, не це. Пластикові бутилки з водою. В них не відриваються кришечки 🤦 І чесно - це реально бісить 🤣
На "Заходньой"- автовокзал в Варшаві, куди приїжджають всі українці, мене зустрічала донька подруги, якій я передала маленький гостинчик від "зайчика" для любимої онучки від бабусі. Щоб ви розуміли - це був трактор на великих колесах і це улюблені іграшки для річної дівчинки. Дівчатка взагалі - такі дівчатка ☺️
Трохи нервуючись пішла шукати агенцію. З першого разу не вийшло - піднялася на другий поверх по тридцяти сходинках і з'ясувала що мені треба на ліфт на першому поверсі. Потягнула сумку туди, ну і звичайно ( що для мене не дивно) сіла не на той ліфт. Новий шукати вже не стала ( там без перекладу лише польською написано) і два поверхи вниз пішла пішки 🤦 І щоб ви розуміли увесь цей час я була з дуже важкою сумкою в руках. Та менше з тим - до агенції я добралася. Обшарпаний коридор з кухонним столом посередині, дерев'яні стільці ( чи це крісла?) а ля кінотеатр 80-х років і зачинені двері кабінетів. Кожна притомна людина повинна була б хапати свої пожитки і тікати звідтіля чимдуж. Але я не з їх числа 🤦, я лишилася підписувати угоду. На превеликий подив - в цьому коридорі, така слабка на голову - я була не одна. Друга моя колежанка по нещастю - Емілія з Придністров'я ( це мене трохи напружило, і недарма. Воно пізніше вилізло). Підписавши договір і сама собі взявши аналізи на яйця глистів в туалеті ( які, як з'ясувалося потім ще не одну добу валялися в тій коробці - мабуть очікували щоб підросли 🤣) з'ясувалося що до місця призначення мене ніхто доправляти і не збирався, бо мало лі хто і що обіцяв і мене ще очікує дорога довжиною триста кілометрів.
Як ви думаєте - в якій касі я купила білети? Правильно, на Інтер- сіті, майже за сто злотих ( для порівняння білет на звичайну електричку коштує 5 злотих. П'ЯТЬ, Карл! 🤦) І це ще по знижці, бо поїзд відправлявся через 10 хвилин. Уявили, з якою швидкістю я бігла по вокзалу до свого перону? І це у мене одна сумка, а у Емілії, з якою ми їхали разом - три. В поїзд 🚆 ми встрибували в найближчий вагон за хвилину до відправлення.
Пока, Варшава, привіт Тихи.
Фото зроблені з вікна мого першого мешкання.
Далі буде ☺️🖐️