Невдала бета — Beta fail

Доброго ранку, шановна спільното!

Сьогодні знову просто розповідаю про поточне життя, бо зараз в мене (скоріш на щастя, ніж на щось інше) нічого особливого і не відбувається. Поки що з дівчатами успішно прокидаємося приблизно о пʼятій ранку, але поки що не маємо успіху з прогулянками. Це наша наступна мета. Сподіваюся ще кілька днів посидимо в такому режимі, трохи звикнемо, і підключимо вже прогулянки. А поки що прокидаємося, працюємо над блогами, бо за багато років вже звикли робити це одразу після підйому, а потім сідаємо працювати. Працюємо приблизно до десятої-одинадцятої, потім займаємося хатніми справами. Потім переключаємося на щось лайтовіше, готуємо матеріали для блогів, готуємо їсти та й таке інше. Потім знову працюємо, потім відпочиваємо, і десь о восьмій вечора вже в люльці, потроху готуємося до сну.

Розповім вчорашній приклол з бети рукопису. Отримала текст на бету, знайшла там формулювання "крайнім разом". Хоспадееее, як же ж воно мене заїбало. Вже й в рукописах. Проблема в тому, що це не норма мовлення, це забобон на рівні полювання через плече, і ноги ростуть від зеків і представників небезпечних професій. А потім воно десь просочилося, і всі почали "крайнячати", ще й інших виправляти. "Крайнім разом ходив в магазин", бляха муха. Нагадуєш, що крайньою буває плоть, випадок та необхідність. Північ ще. Решта - останнє. Якщо ти не пожежник або не зек номер 162. Не, сваряться. Кончені. А я ще й та людина, яка нічого не бере, поки людина не прибере свою ніжку, яку поставила, "щоб не через поріг". Ну тупо щоб подивитися, чи не завалиться на неї в наступну хвилину стеля від такого жахливого порушення порядку всесвіту. Коротше, далі я бету робити відмовилася, бо я таке не їм, мене нудить.

А своє що, своє досі редагуємо, але здається справи пішли веселіше. Правда вчора я непогано психанула, коли виявилося, що до чергового дедлайну два тижні. Але здається все ж таки вчасно нагадала собі, що я вирішила не нервувати, і наче змогла заспокоїтися. Це не останній дедлайн, буде ще один. Ось на останній так вже й бути, трошки понервую, можна буде. А цей так, ще не час:)

З любовʼю, ваша Foxy

Good morning, dear community!

Today I’m just talking about my current life again, because right now (more fortunately than anything else) nothing special is happening to me. So far, the girls and I have been successfully waking up at about five in the morning, but we haven’t had any success with walks yet. This is our next goal. I hope to stay in this mode for a few more days, get used to it a little, and start going for walks. For now, we wake up, work on our blogs, because over the years we’ve gotten used to doing it right after getting up, and then we sit down to work. We work until about ten or eleven, then we do housework. Then we switch to something lighter, prepare materials for the blogs, cook food, and so on. Then we work again, then we rest, and around eight in the evening we’re already in the crib, slowly getting ready for bed.

I'll tell you yesterday's example from the beta of the manuscript. I received the text for the beta, I found the wording "extremely together". Oh my god, how it drove me crazy. It's already in the manuscripts. The problem is that this is not a speech norm, it's a superstition on the level of hunting over the shoulder, and legs grow from convicts and representatives of dangerous professions. And then it leaked somewhere, and everyone started "extremely", and also correcting others. "Extremely together I went to the store", a tin fly. You remind me that extremes are flesh, chance and necessity. Midnight yet. The rest is the last. Unless you're a firefighter or prisoner number 162. No, they fight. They're finished. And I'm also the kind of person who doesn't take anything until the person removes their foot, which they put "so as not to cross the threshold". Well, stupidly, to see if the ceiling won't collapse on them the next minute from such a terrible violation of the order of the universe. In short, I refused to do the beta anymore, because I don't eat it, it makes me nauseous.

And what about mine, we're still editing ours, but it seems things went more cheerfully. True, yesterday I freaked out quite a bit when it turned out that there were two weeks until the next deadline. But it seems I finally reminded myself in time that I decided not to be nervous, and I was able to calm down. This is not the last deadline, there will be another one. Well, for the last one, it's okay, I'll get a little nervous, it will be possible. And this one, it's not time yet:)

With love, your Foxy