Тут краще кількома коментами, по підтемам.
Стільки років я намагався вивчати ці міфи і шукати в них сакральні сенси, та потім все частіше почав ловити себе на приблизно такій думці: "Ну, блін, три тисячі років тому якийсь дурак, з мисленням слабшим за Середньовічне, щось написав, а я оце маю так всерйоз це розглядати?"
При цьому німфа намагалася втекти від нього прийнявши образ кобили, але Кронос перетворився на жеребця, швидко наздогнав її і втамував свою хтивість… Не змінюючи форму свого тіла…
Ну, тобто він же хотів німфу. Але кобила та так кобила, по принципу "здуру можна і козу"...Який нерозбірливий бог.
Подібна дурня є і в скандинаських міфах, коди бог Локі перетворюється в кобилу, щоб увести коня велетня від Асгарду...а через пару років Локі повертається...з "нагуляною" дитиною, жеребцем. Ну, тобто Рагнарьок Локі почати зможе, а от впоратися з конем БОГУ можна було тільки так, підставляючи одне місце.
А як щодо міфу, в якому богиня Фрейя, щоб отримати чарівне намисто Бріссінгамен, віддається чотирьом карликам, які порають її всю ніч? Фрейя, яка по задуму не тільки богиня краси, але й богиня війни і головна з валькірій (можна сказати, північний аналог Афіни), може на думку автора міфу отримати прикрасу тільки шляхом проституції, при чому у мерзотнішому її вигляді. А не скажімо, відібрати намисто, як богиня війни, ба й навіть не власноруч, а прислати кілька валькірій. Така богиня в нормі, при одній пропозиції карликів переспати з ними за побрякушку, мала прогніватись і насадити їх на спис (Фрейя часто зображається у обладунках і зі списом).
Подібні приклади можна продовжувати безкінечно. Ми, як значно розумніше покоління, думаємо що мабуть писали дуже розумні люди, і заклали там потрійний сенс. Але останнім часом я схиляюся до думки, що все значно простішим, і саме таким простим і є, як воно здається: більшість міфів писали недоумки.
- В кінці, аналізую, і намагаюся зрозуміти: чому я різкуватий? Мабуть, тому що це все ж таки люблю і мені прикро, що з цим щось не так. Після двох тисяч років християнства, все краще і корисне могло бути знищено або приховане у підвалах Ватикану, а нам кинули у вигляді кістки ото таке.
Я знаю точно - міфи розширюють свідомість.
Міфи не треба сприймати буквально.
І міфи - джерело натхнення багатьох крутих авторів книг. Без цього натхнення шедевру не вийшло б. Я впевнена. В міфах є цінність це 100%
Згоден. Звичайно ж, є. Просто як тепер розумію, в цьому більше заслуга не міфів, а фантазії тих, хто їх читає.
Згадати мій улюблений серіал "Гра престолів", там дуже багато насмикано з північної міфології, і гарно обиграно, подано під новим ракурсом.
Я знаю свою фантазію до міфів і після. Я піднялась на багато щаблин вище.
Розповідь про твою неймовірну фантазію розпаляє мою фантазію :-D
Я ж ніби не писала що вона неймовірна?)
Це вже моя особиста ремарка, бо не тільки ж твої коменти, а всі твої пости в якомусь сенсі є "розповіддю про твою неймовірну фантазію".
Я в дописах між іншим не фантазую. 😆
Лише в тих де пишу розповіді і підписую що це власні історії. І таких дописів лише 5.
Строго науковий підхід? ;-)
Мабуть, і правда мені варто було розмежити терміни "фантазія" та "уява", бо це трохи різне.
Просто "фантазувати" і "Будувати уявлення" про маловивчений предмет дійсно різні речі.
Але джерело фантазії та уяви я бачу як одне.
уява
уява
уява