• Написане мною – виділене чорним шрифтом, написане Наталею – сірим шрифтом. Як і раніше, ми не узгоджували фабулу, а йшли шляхом імпровізації.

Монетка Долі

Одного разу ведмедик та їжачок наїлися мухоморів по випадку свята Геловін і вирішили брести навмання в туман, граючи в орлянку.
– На роздоріжжі я підкидатиму монетку, – запропонував ведмедик, – і якщо випаде орел, звертатимемо праворуч, а якщо решка, то ліворуч...
– Але ж ми можемо так заблукати? – висловив припущення їжачок.
– Яка різниця! Як тут туман, так і усюди туман...
– І то правда...так, із цим не посперечаєшся...ну що ж, тоді ходімо.

І вони пішли. Вийшовши з лісу, кинули монетку вперше. Випала решка, тож попрямували у напрямку замка доброї королеви. Але як тільки почали спускатися з пригорка, ведмедик хворобливо закрекотав, і зупинився.
– Чекай, чекай...
– Шо таке? – запитав їжачок.
– Я не відчуваю свою ліву лапу...
– Господи! Це як?
– Здається, я починаю перетворюватися в берсерка...
– Шооо?
– Дідусь розповідав мені, що таке буває від мухоморів: вікінги наїдаються мухоморів, і тоді перетворюються на вовка або ведмедя.
– Але ж ти і так ведмідь!!!
– Так, а тепер, здається, перетворююсь на вовка...
– Боженьки! Ти впевнений?

І затихла розмова між їжачком та косолапим.
Їжачок думав про те, чи не захоче вовк в якого перетвориться його любий Михасик, зʼїсти бідного беззахисного їжачка.

Аж тут, застелило туманом і їжачкову свідомість і побачив він себе Норною богинею долі, що колить своїми голками пальці усім Аврорам і перерізає нитки долі.

Відчув їжачок як дух всемогутності входить в його тіло, а на пальці зʼявляється кільце Всевластія.

Весь світ у Бога долі, великого і могутнього ЇЖА ЧКА - крокуючого в пітьму, даючого і забираючого, могучого і караючого лорда доріг та перехресть, хранителя нитей життя і повелителя всесвітньої павутини.

І так ці двоє, їжачок, який вообразив себе норною, та ведмедик-вовк, остаточно зрозуміли, що знайшли одне одного в цьому бентежному світі. Оскільки йти ставало все важче, вони приобійняли одне одного за плечі, і так потихеньку почалапали далі, підтримуючі одне одного. Дивну картину представляли ці двоє путників, бредучі крізь туман до замку доброї королеви. Ведмедик навіть загубив на перехресті свою монетку і в нього почала йти піна ротом, а їжачок бормотав собі під ніс щось нечленороздільне.

Тим часом, королева Діо перебувала в розслабленому невіданні про те, що цей ранок готує для неї якісь сюрпризи. Рано прокинувшись і отримавши від замкового ельфа Юмі каву з шоколадочкою, вона сиділа біля вікна в халатику і неквапно посьорбувала солодкий напій, мрійливо спостерігаючи як серед туману починають пролітати рідкі пухнасті сніжинки. Вдалені, немов убаюканий туманом, виднівся силует Чорного лісу, і здавалося, що у цьому сонному царстві ніщо не передвіщає якихось несподіваних подій.

Допивши каву вона глянула на кавову гущу…
Малюнок на дні нагадував фалос…
Королева відсунула чашку подалі, глянула ще раз, але результат - той самий.
Дивно… подумала вона.. Символ сили та плідності в наших краях у царстві тіней ? Цього не може бути…
Вона підійшла до дзеркала та подивилася на себе. Її холодні як крига блакитні очі, почали оживати…
В них жевріла надія на те, що нарешті світло засяє і в її царстві.

Чи то було наслідком і впливом гримуару померлої 200 років тому відьми Гретхен, який вона читала вночі у пошуках сакральних знань? Гримуар містив велику кількість гравюр, частина з яких була підписана GRTHN, а ще частина, явно намальовані більш вправним художником, і значно краще деталізовані, були помічені іменем DVL. О, феї казкового лісу, рятуйте мене, скільки на тих гравюрах вона сьогодні побачила фалосів! Сам гримуар містив багато розповідей про відьомські шабаші та оргії із застосуванням технік тантри, і докладними описами цих технік та їх благотворного впливу... тож чи не дивно, що їй на ранок привидився фалос навіть на дні фарфорової чашки?

Трохи засумнівавшись, Діо втретє переглянула кавову гущу... Та ні, помилки немає, це таки те саме, що вона і подумала...
Здивовано поглянула королева на гримуар Гретхен, який все ще лежав неподалік на нічному столику, біля огарка свічки. Книга тільки недавно з'явилася в неї, і вона ще навіть не встигла спробувати з того нічого, навіть найпростіші заговори або зілля, та здавалося сама присутність гримуару в її спальні уже створювала якесь незриме поле магії та чаклунста. Від того Діо сповнилася впевненого відчуття, що тепер все можливо. Абсолютно все.

В той же час вгачені ведмедик і їжачок підійшли до воріт замку і ведмедик постукав у ворота, а їжачок подзвонив у маленький підвісний колокол. Під грибами, йому дуже сподобався звук, тому він подзвонив знову. А потім знову і знову, бо це було весело. Ведведик продовжував стукати у ворота, і так вони наробили разом багато шуму. Та ті ворота були дуже далеко від покоїв королеви Діо, що розміщалися у західній вежі, тож вона цього навіть не чула. Лише кілька підданих, спеціально призначених для того, побігли до воріт.
Сержант Хамлон виставив у віконце кінчик стріли арбалета, який дивився ведведику прямо в писок, і запитав: "Дідько, кого там чорти принесли в таку рань?!"

— «Рррр-ррр-ррр»
Як бульдозер заричав ведмідь.
— «Що це приставили до мого вовчого лиця» ???
Сержант Хамлон, відкрив ворота подумавши що це королівський блазень знову напився та заснув у лісі, той завжди на ранок з похмілля видавав такі ж самі звуки як і дикі ведмеді.

Але те, що він побачив було настільки неочікувано, що вже за секунду головний охоронець королівства тіней, котрого вважали найсміливішим у королівстві, лежав у ніг косматого з діагнозом - втрата свідомості.

Як тільки лапа ведмедя торкнулася території тіньового царства його тіло почало змінюватися, він лисів на очах, від його шерсті залишилось лише якесь ледь помітне волосся… Ведмідь подивився в калюжу , що залишилась від нічного дощу, та побачив що перетворився в людину… в справжнього красеня…
У їжачка від здивування перехопило дух і він почав бігти щоб і собі перетнути межу і стати людиною. Він геть забув, що він Норна Божественної природи.

— І сміх і гріх, — похитав головою ведмедик, поглянувши на непритомого сержанта Хамлона, — такий вразливий охоронець не потрібен, як на жопі міх.
— Не виражайся, ведмедику — сказав їжачок, пригаючи на місці, сподіваючись, що від того і сам перетвориться в когось, — тобі тепер не солідно, ти ж он який став красень-мужчина.
— Так, зви мене тепер сір лицар Беовульф, що означає "ведмедьо-вовк".

До них уже збігалося купа інших слуг та воїнів: хто зі списом, хто з мечем, а хто і просто з рогатиною.
— Вітаю! — сказав їжачок приязно, переставши стрибати. — Ми до вас із миром.
— Я сір лицар Беовульф! — представився ведмедик. — Мене привела сюди монетка долі, яка випала решкою. Чи можу я поговорити з вашим хазяїном? Я прийшов із миром, як і сказала моя супутниця.
— У нас лише хозяйка, добра і прекрасна, єдина і неповторна королева Діо, — сказав один із воїнів.
— Добре. Тоді відведіть нас, будь ласка, до королеви.

Ведмедя прийняли як вельможу, по праву і по ліву сторону його супроводжували охоронці з довгими списами, а їжачка ніхто й не побачив, він плівся позаду всіх засмучений, що його Велику норну ніхто не помітив, ніхто не подав йому руку і не став проводити до замку.

Він вже добре відстав, коли нарешті його кращий друг зрозумів, що ніхто не пиздить йому на вухо, а це значить, що не вистачає їжачка, та повернувся й взяв бідолашного на ручки.

Так вони дійшли до покоїв королеви. І як тільки переступили поріг кімнати в якій знаходилась її величність, їжачок котрого ніс в руках ведмідь перетворився на чоловічий фалос.

"Оце глюки..." — подумав Беовульф із шоком.
Слава богу, фалос був хоча б не справжній, а штучний, і по виду зовсім новий. Слова "ділдо" Беовульф знать не знав, але оце саме воно і було.

В оточенні лицарів королеви, Беовульф став із поважним видом, як ні в чому не бувало, сподіваючись, що деревяний фалос у нього в руці є лише галюцінацією, спричиненою дією мухоморів, і що їжачок насправді просто відстав десь по дорозі. Краєчком ока він все ж таки роздивився ту дивину: якісно різблений із цінного Червоного дерева і полірнутий, фалос був, безумовно, шедевром андеграунд-мистецтва.

Королева Діо, вже перевдягнена у плаття із зеленого шовку під шубкою із вовчого міху, хотіла було привітати його, та тут також помітила в руці у Беофульфа велетенський деревяний фалос, і прикусила губу. Рясний румянець розлився по її щокам, і вона зайорзала на троні.

І як тут почати розмову? Запитати: "Сір лицар, чому це ви до мене прийшли із фалосом? Ні, було б грубо, я ж не якась там Королева Мечів!..та й тупо, бо вони всі й так...із цим!" — подумала Діо. Тож королева вирішила зробити вигляд, що не помічає цієї пошлості. Вона була не сувора, і далеко не позбавлена почуття гумору, тож недаремно її прозвали в семи королівствах Доброю Королевою.
"Але ж який Знак, який Знак! — думала вона далі про себе. — Після того гримуару, і ворожіння на кавовій гущі, поява такого прекрасного чоловіка із таким (хі-хі) прекрасним атрибутом, це вже точно неспроста. Це явно доленосна зустріч".

Ведмідь поставив фалос біля вікна. Спочатку він хотів непомітно скинути його вниз, так йому соромно було стояти перед королевою з ним в руках ніби він якийсь гомосек.
Але потім він згадав , що то їжачок і що впавши з вікна їжачок може розбитися…

При розмові з королевою лорд попросив прихистку та щоб вона прийняла його як гостя з далеких лісів, ой країн…
І королева погодилася та в цю ж мить звеліла прислузі підготувати рицарю кімнату та гарячу ванну, адже він з далекої дороги…

Ведмідь чув що вельможі самі не купаються, і його фантазія вже була сповнена голограмами в яких його миють чотири служниці в купальниках …

Це все так затуманило йому голову, що він геть забув про їжачка, коли виходив з кімнати.

Продовження тут: Монетка Долі (казка), Частина 2.

• 50% бенефіціарські для @diodao

✍ Наталя та Богдан Карасьов, 26 січня 2025 р.