Веселий досвід: ми з Наташею писали по черзі, по абзацу. Так, в ігровій формі, пишеться значно легше, і ми напевно можемо з нею легко створити цим походом цілий роман (просто для цього нам треба знайти мотивацію більшу, ніж одне бажання цікаво провести час).

У поста включені бенефіціарські 50% для @diodao

Також, щоб зберегти авторство, я виділив шрифти: написане мною – чорним кольором, написане Наташею – сірим. Можете додатково сказати в коментарях, чи варто робити таке виділення в майбутньому, чи краще подавати все єдиним шрифтом, навіть якщо авторів двоє.

Стріла призначення

Російський Купідон з луком — це Іван Дурак, і тому любов у росіян зла.

Одного разу Іван пустив стрілу навмання, і вона упала у озера біля жаби. Жаба сказала, що якщо він її поцілує, то отримає стрілу назад, а вона сама перетвориться в прекрасну царівну і стане його нареченою. Цілував Іван жабу, довго і старанно, але вона так і не перетворилася на принцесу.
— Не треба бути таким легковірним, Іване, — сказала жаба, і пригнула в озеро, тільки круги по воді пішли.

Засмутився Іван, але не здавався, і пустив стрілу знову. Вона влучила в лісі в кремезний дуб, на якому жила сова...

Сова була розумною птахою, та не несла такої трансформації як несе жаба, земноводна істота, що з пуголовка колись вже трансформувалась в жабку. Тож вона сказала Івану:

«Вано, персик ти мій синьоокий, ти що не знаєш, що джентельмени не цілують дам на першому побаченні? От з такого чурбана жаба і познущалася! А якби ти зводив її до ресторану, подарував квіти, написав їй вірша про любов, а вже потім, на наступному побаченні, поліз цілуватися, вона б тебе покохала і перетворилася на принцесу!»

Почухав Вано потилицю, витяг стрілу з дубу…
Що ж робити більше нічого!
Пішов знову до озера складаючи по дорозі вірші:

(бо був хоч і недолугий, зате талантами не обділений)

Зустрів я жабу і сову,
Сова хоча б із поцілунками не гвалтувала,
Жінок таких розумних наяву
Не зустрічав ще я,
А може й вся земля не знала.

Пораду мудру збережу,
І запрошу тепер лисицю,
Хоч репутацією трохи дорожу,
А я не бачив кращу молодицю...
Спішу до озера. Біжу.

Та в тім щось жаба серце торкнула моє...
До неї краще знову!
Лисиця ж...ну її,
Іще обдурить, по-любому!

Проте, перш ніж Іван дійшов до озера, зустрів на роздоріжжі біля рунічного каменя Відьмака, який саме вишкрябував на камені якусь невідому формулу із трьох рун.

Подививсь на відьмака,
в нього сила, ось така - 💪
Глянув на свою Іван,
І згадав про свій диван.

— «Бачу, друже білий вовк,
Ти у рунах знаєш толк.
Ти навчи мене, А, брате?
Хочу я дівок чіпляти.
Є в болоті одна жаба,
Хай моєю стане бабой?»

– Вітаю, мілсдарь Іван, – відповів йому відьмак. – Хоча мій основний профіль це знищення чудовиськ, а не їх приворожування...я, звісно ж, всьому можу навчити.

Але розкажіть спершу, як ви? Яким чортом вас тепер занесло у ці края біля Жабиного Озера? Памятаю, під час останньої нашої зустрічі в Ново-Стародубі, ви ходили усюди з одним яєчком. Гусиним, здається... хм, от мені й цікаво, чим скінчився той ваш квест?

Ну, і чому оце тепер знадобилося приворожити саме жабу, а не скажімо, принцесу Ангеліну? Чим-то так жаба справила на вас настільки потужне враження?

Не простеньке те яйце,
а саме яйце-райце.
Я хотів тоді до раю.
Зараз де воно, незнаю.

Стріла призначення вела,
Й на болота привела,
Та попала в жабу,
Офігенну бабу!
Закохався я в ту мить,
А вона мені язвить.

Нафік та принцеса - приведе до стреса.
Хочу я лиш жабу - офігєнну бабу.

– СТРіЛА ПРИЗНАЧЕННЯ... – припідняв брови відьмак. – Ну ти даєш, не перестаєш дивувати! – (він перейшов "на ти", бо зі зверненням "на ви" наспрвді жартував). – Це назва, гідна пригодницького роману в дусі Райдера Хаггарда. Зацікавив ти мене, заінтригував...Так, друже, думаю допоможу тобі...І все ж не уявляю, що ти робитимеш із жабою...Проте, то вже твоя справа. А мені шо, якщо проявиш у винагороді щедрість, гідну царевича, то й по рукам, попрацюю на твоє благо.
Посидь тільки трохи, почекай, я руни доцарапаю на камені, це для захисту перехрестя від лизалоків.

Чим платити я не знаю.
Бо - нічого я не маю.
Батько цар сказав - женись.
З раєм ти своїм уймись.
А не женешся Іван.
В спадок буде лиш діван.

Поможи Відьмаче,
Стоїть Іван і плаче.

– Не знає він! Невже ти не чув пісню про те, що мені треба платити карбованим сріблом? Після того, як Лютіка із'їла драконяча кракозябра, діджей-бард Богдан навіть зробив павер-метал кавер цієї пісні, українською мовою... Та на худий кінець зі мною можна розрахуватися долларами, євро, криптовалютами, ба й навіть натурою...

Ну, що ж, Іване, просвіток є! Поженимо тебе, отримаєш свій царський спадок, тоді зі мною і розрахуєшся. Моя ціна 3000 срібних піастрів, окей?

...Проте, чи певен ти, що твій батько цар схвалить такий мезальянс: його син-царевич...і... жаба.
Жарти жартами, але ж можуть бути й діти...Ти читав повість Лавкрафта "Дагон"?

Заплатіть Відьмакові карбованим сріблом - чув я пісню величну таку;
Та немає Іван, того срібла, хто довірить його дураку?
Може я заміню тобі барда?
З пісні зробить Богдан метал!
І «Металіка» гірко заплаче,
Під прекрасний мій мега вокал!

Ти подумай про це Відьмаче,
І за себе і за дурака.
Барда зʼїли твого, одначе!
І не маєш ти більш співака.

– От руни й готові мої, що жоден лизалок на перехресті не проскочить
без болю, що висок як срібна куля прошибе...
Тікатиме мершій туди, звідкіль з'явився.

Ходім, ходім до озера тепер. Співати лиш мені не треба...Коли ти був би дівою з зеленими очима, я може б і погодився тебе узяти у співці...По вечорам співав би колискові, щоб я краще засинав.
Та й то за магію мою, напевно цілий рік прийшлось би так щодня співати, престаранно.
Щасливий ти, що царський син, тому усе ж зі спадку і заплатиш. Почекаю.

І так вони пішли до озера.

Смеркалось, як туди добрались.

Я надіюсь ти не на мою жабу око поклав ?
Вона зеленоока діва, зірка моїх очей, солод моїх речей. Ти дивись мені, розкажу твоїй фіолетовоокій що ти на чужих дівиць заглядаєш!!!
А ну складай з рун слова -
Ваня + жаба = кохання.

– Моя фіолетовоока зкурвилася і втікла з коханцем, так що можеш їй розповідати, що завгодно. То вже немає ніякого значення.
Та й чи ти геть з розуму зійшов від кохання, Іване?.. Хаха, уже й ревнуєш.
А ну, зізнавайся, чи не цілував ти вже ту жабу? Бо шось це все мені нагадує приворот під назвою "холоднокровний поцілунок". Виключно потужна магія черкаських відьом.

Ану відійди від озера!!!
Світить він тут своїми мускулами!
Жаба моя.
В мене подруга є. Фіолетовоока як ти любиш.

Візьми номер, і скинь їй своє фото. Де ти по пояс без одягу. Вона тобі відпише. Сходи на побачення.

А на мою принцесу не глазій навіть. Іш чого захотів !!!

– Шось ти того, Іване...розходився. На фіолетовооких у мене вже алергія розвилася. Тут наші смаки співпадають, мені зеленооку подавай, тільки не жабу. Тож тобі допомога потрібна, чи я піду?
А втім...

І відьмак зробив перед Іваном магічний жест, накресливши у повітрі умовну сігілу. Від впливу того знаку, Іван одразу заспокоївся, і розум його став ясніший. Проте, ненадовго.

– Ну то що? – запитав відьмак. – Викликаємо жабу на берег, чи я пішов, і займайся цим сам? Мені замовили на цьому тижні вбити чукапакабру і двох Чужих (бачив, як ото в фільмі Рідлі Скотта). Завелися тут у Нью-Васюках, тягають свиней та корів.

Взагалі стрьомне містечко, на минулому тижні там позбавили незайманості одного депутата. А в тебе лиш любов у голові.

А ну КАЛдун іди звідси. Розмахався своєю паличкою як Гаррі Поттер. Сам все зроблю.
Мене ще оКАЛдовувати зібрався Іш який.
Іди в свій ІШВІЛЬ роби там ДУХАСТ за гроші а я піду водицю замовлю на кохання всі жаби в озері мої будуть.

– Бачу, що прізвиська свого ти вартий, Іване... Сам попрохав мене про допомогу, сам гониш тепер... Безумні ревнощі твої мене дістали. Нема проблем, піду, та спершу трохи і повчу тебе манерам.

І вдарив відьмак Івана так потужно піддих, що той зігнувся навпіл і лук виронив у воду. Відьмак пішов геть неквапно. Хотів Іван пустити йому вслід стрілу, та так йому забило дух, що довго стояв на колінах, тримаючись за живіт. А коли трохи оговтався і поліз у воду по лук, відьмака уже й слід простив.

Зате тут, о чудо! Мабуть, почувши шум, вилізла на кувшинку його ненаглядна цілована Жаба. Та й каже:
– Поцілуй мене знову, Іване. Тоді отримаєш свій лук назад, а я перетворюся на принцесу, і буду твоєю. Цього разу чесно. Атвічаю.

І поцілував Іван жабу.
І зробилась вона принцесою.
І грала на їхньому весіллі пісня ''Алілуя''.

А Відьмак і Єнн були свідками цього весілля.
Пиво пили, по вусам текло, а в рот не попало.

Мораль же цієї казки, як казав великий просвітлений мудрець Ляо Шань з гори Фудзі, наступна:
"Наполегливість винагороджується, завжди варто спробувати вдруге."
І ще: "Жінка не мусить думати, бо вона обов'язково передумає".

А з жіночого погляду -
Ніщо немає значення, якщо веде стріла призначення. Буде тобі побачення. 🤘

✍ Богдан Карасьов та Наталя @diodao, 21 січня 2025 р.