Роздуми про лукізм та дисморфофобію

Замовляла я колись через @strecoza фарбу для волосся в каталозі Livesta. І лежала вона в мене в шафі довго, місце займала. Аж три пачки. Тож я вирішила її використати. Тим паче, що волосся вже вимилося і стало не чорним (в мене ж триває готик-настрій), а темно-коричневим. Ну і корені ще на тон світліші. Плюс, дві сиві волосини прямо на моєму улюбленому місці пробору срібляться. Нема б посивіти в іншому місці, позаду голови! Нє, вони вирішили на самому видному місці.

Тому пішла я фарбуватися в перукарню. І, власне, пофарбувалася.

Неприємною несподіванкою стала ціна: минулого разу фарбування коштувало 1000 грн, а сьогодні вже 1500 грн. Нормально так підскочило.

Перукарка плела якусь дисморфофобну ахінею про те, що зі свіжим фарбуванням я дуже гарна і мені приємно буде дивитися в дзеркало (а з несвіжим типу була страховидлом і сахалася себе?!), і що мені пасує темний, і що треба частіше б підстригати кінчики, щоб підтримувати густину. Але я дала їй зрозуміти, що не варто розкидатися словами, аби переконати мене, що без відвідин перукарні і викладання по 1500 грн за фарбування і ще по 400 грн за підстригання щомісяця моя самоцінність знизиться. Тож вона швидко перемкнулася і просто почала хвалити структуру мого волосся: мовляв, яка генетично шикарна копна.

Вчора зустріла також допис на цю тему у фейсбуці письменниці Олесі Венгринович. Ця красива молода жінка пише, що їй вже просто набридли всі, хто дає поради з приводу покращення зовнішності. Цитую:

"колега говорила: щось ти надто суха, почни їсти.
родичка казала: ми чекаємо коли ти нарешті поправишся і станеш похожа на людину.
стоматологиня говорила: чому ти так мало доглядаєш за собою, у тебе молодий чоловік, зроби зі собою щось.
гінекологиня казала: чому ти так скоро взяла слухавку, чоловік має чекати. зроби зі собою щось, зберись.
колега-2 говорила: почни вдягатись багато, а то ти собі нормального мужа не знайдеш. зроби зі собою щось.
колега -3 говорила: та хоч губи нафарбуй (я майже ніколи не фарбую губи) а то ти як моль."

Оооо, в коментах до того допису зібралося чимало цікавого. Виявляється, цими тижнями-місяцями українські люди (замість працювати задля перемоги і проти росії) по максимуму чмирять інших українських людей! Та ще й за зовнішній вигляд! Яке дно. А якщо це людина із ПТСР? Або яка втратила близьку людину під час війни?! Нє, не їбе, будь гарна красунька, шоб ми дивилися і глазами мастурбіровалі собі, блєать.

Та що там! Недавно і в нашій групі було помутніння в одного автора: він пустився берега і почав буквально писати, що жінки, які не розмальовуються (від себе додам, як саме: як секс-ляльки, згідно з його уявленнями про красу і постингом візуальної частини), носять спортивні речі і зав'язують волосся в хвостик — сірі миші. Я навіть намагалася якось коректно підійти до його аб'юзивності і пояснити, що так писати на публіку не гоже, і варто пропрацювати це, викорінити в собі. Але натомість автор лише вилив на мене свої болі, і написав, що без красивого тіла не буває красивої душі, а отже моя душа чорна. Боже, це так мило (по-готичному рже). Що я лівачка, а він маладєц чи щось таке. А! І ще: що мій світогляд (про те, що краса тіла вторинна, а первинною є краса внутрішнього світу) і довів мене до депресії. Тут фейспалм.

Але я настільки збайдужіла до людської недалекості, що навіть не продовжила дискусію, як би зробила це колись. Та навіть не кинула прапорцем, не мінуснула: настільки вже звикла, що дехто морально не виріс після 9 класу ні на скілечки. І якось часу та нервів шкода на тих, хто не прагне, застряг у болоті свого лукізму та шовінізму.

---

Чи є в мені лукізм і дисморфофобія? Та звісно є! Он ті дві сиві волосини на проділі мене ж бісять. Але я всіма силами намагаюся викорінювати несприйняття свого старішання, рости над собою духовно. Дивитися на людей і бачити саме їхній розум, їхні серця, таланти, здібності, а не симетричність облич чи обсяг талій, наколотість ботоксом чи ганчірки. Я вірю, що можна стати кращою людиною, якщо прагнути. Не ідеальною, але кращою.

І наостанок смішне. Як написав колись у фейсбуці поет і військовий Васьок Духновський, "всі мої намагання викорінити в собі лукізм найобуються, коли бачу фотографію Більченко."

*Євгенія Більченко — поетка, яка колись була українською, але підтримала так звану СВО і виїхала на рашу в 2022 році.