29 січня 2025 року. Щоденник, просто щоденник

Сьогодні я здивувалася сама собі: виконала заплановане від учора і таки прокинулася на пів години раніше, щоб прийняти душ, і навіть помити голову. Зазвичай я роблю це ввечері. Але:

• я вчора не мала сил;
• я хотіла спробувати обливання холодною водою, а це точно ідея не для вечірнього моціону.

Пустити на себе струмінь холодної води вийшло, та буквально на 2 секунди. Але і чувак з книжки "Дофамінове покоління" так починав: мініатюрними кроками. А через місяці чи навіть роки тренувань дійшов до сидіння у ванні з льодом протягом 40 хвилин, якщо не помиляюся. Чекайте, стоп... Я навіть не впевнена, чи буду продовжувати загартовуватися. Адже не відчула дофамінового піднесення. І не те, щоб сил додалося. Ну, хіба що, я таки остаточно прокинулася. Реально, не знаю, чи це "моє". Мабуть, треба спробувати ще кілька разів і у різних варіаціях: увечері, але не перед сном, а одразу після приходу з роботи; в обід на вихідних; після якихось фізичних навантажень. (Але як змусити себе фізично навантажитися — питання.)

---

Мої інвестиційні пошуки зараз зупинилися на застосунку Revolut. Схоже, прямо з нього можна буде інвестувати в ETF (мені чатGPT сказав). Але після реєстрації в застосунку мене також, як і в Моно Інвест, поставили в якусь чергу і обіцяли сповістити мейлом, коли вже можна буде користуватися інструментом. А ще кажуть, що у нас цифрова держава, пфффф...

---

І хоч акції я досі не придбала, все одно почуваюся акціонеркою! Адже нерідко купую по акціях:)

Про покупки, до речі. На обідню перерву я пішла придивлятися до плінтусів. Все таки я хочу виконати план, і в лютому поставити двері та плінтуси. Чи хоча б купити плінтуси, а поставити їх в березні. Не важливо, бо головне — хоча б лежати в напрямку мрії.

Але перед плінтусами мене зачепили за око обідні столи-трансформери. Я, наче, не розглядала варіант геть маленького столу на кухню, але побачила цей експонат і задумалась: а, може, саме такий і треба? Дешевий, розкладений — не надто великий, а складений — прямо дуже манюній. А вам як?

Стіл коштує всього 5910 грн. А повноцінний стіл, який мені сподобався, майже в 3 рази більше:

Але камон, рано, рано ще стіл вибирати. Сфокусуйся, Юлю. Ти хотіла купити в лютому не стіл, а плінтуси. От про них і думай.

Вибір МДФ-плінтусів ну дуже великий. Ось ці всі фото — це плінтуси, які мені підходять та подобаються (темні — на кухню та в коридор, "під дерево" — в кімнати):

Продовжуючи тему товарів. Побачила цікавинки, біля яких захотілося зупинитися.

Мініатюрні кашпо для кактусів:

Рожеві бокали для шампанського з незвичною ніжкою:

Об'ємні картини 3-Д пастою, матерією та іншими допоміжними матеріалами:

Це не автоські картини, а фабричні. Тобто, в них немає жодної цінності. Я можу зробити подібну за кілька годин, впевнена. Але не думаю, що мені сподобається повісити таку картину в своєму помешканні.

---

🎤 Трохи про музику. Є такий турецький готичний гурт She Past Away. Зараз часто його слухаю. Натрапила випадково: в інсті попалося в стрічці відео, де хтось зазняв кажанів на стелі, і перевернув ролик на 180 градусів. Підпис був такий: ці кажани мають вигляд, ніби готи в клубі. І, відповідно, музичний трек був підставлений — дуже крутий, але невідомого мені гурту. Тож я поцікавилась.

Виявилось, що це турецький гурт. Я дуже здивувалась! Адже по словах не було одразу зрозуміло.

Тепер мені здається, що вокаліст Волкан Джанер схожий на нашого класика Олеся Гончара:

---

Щодо моїх пластилінових поробок. Понеділок я похірила. В вівторок, після донації крові, також не хотілося нічого робити, але я переконала себе зробити щось зовсім маленьке, не складне. І ось що це було:

Ці елементи знадобляться, щоб скласти з них а-ля фігурку-велосипед. Літачок — сидіння, інь-янь — заднє колесо. Переднім колесом слугуватиме або щось схоже на планету Земля, або геть неочікуване — я його ще не придумала. Як і кермо та інші елементи велосипеду. Побачу. Сьогодні я теж щось зліплю, маю надію.

---

Дуже хочу пересісти на інше робоче місце, поближче до вікна, але самі кроки переносу речей для мене зараз видаються якимись непідйомними. Не фізично, ні. Просто кожен колега спитає: "А ти куди? А чого? А навіщо?". І в мене може не вистачити моральних сил всім нормально і чемно відповісти, обов'язково зірвуся і нагрублю (відчуваю, що так і буде, бо все, що пов'язано з роботою і потрясінням 22 листопада, мене сильно тригерить).