Туєва історія: продовження 😉

Скажу одразу - я та ще мавпочка. Особливо мене чіпляє, якщо у когось щось стильно та гарне. Я одразу надихаюся і потім ще кілька днів на цієї енергії чи то дім прибираю, чи садок, чи речі сортую, щоб позбутися зайвого. Я тому люблю до малої їздити - у неї прям не квартира, а джерело натхнення.

Але повернемося до туй. Як я розповідала, накупила я їх туєву тучу, бо розпродаж – наше все. Але ж все це треба кудись саджати! Оскільки основна мета була жива огорожа, я запропонувала сусіду теж зробити зі свого боку паркану такий собі туєвий куточок. Тоді у кожного і приватність буде, і гарно і собакси не будуть заважати. Він порадився зі своєю дівчиною, вона все це сприйняла з ентузіазмом, я вручила йому частину туй і на цьому все.

Свої туї я встромила в ґрунт за своєю звичайною методою «як шмогла» і «хто захоче жити - той виживе». Єдине що полила і закрила їх клітками від собакс.

Вчора чую, у сусіда якийсь рух. Собакси, зрозуміло, намагаються висловити свою думку з цього приводу, тож довелося їх зачинити, бо мені було не до того - я терміново статтю редагувала.

Ввечері вийшла на балкон і ледве не рухнула. Сусід перекопав смугу вдовж паркану десь так два метри завширшки, вбив палички, привʼязав ліску і по цей бездоганно рівній лінії посадив ці туї. Шах і мат мені 😂

Ну, свої я вже викопувати звісно не стала. Буде у мене творчий туєвий безлад 😁 Але мені ж треба якось реалізуватись! Та ще і погода така гарна! Тож ми з собаксами години три двір прибирали, щоб і у нас теж було гарно 😉