Похід до плащаниці

Безсумнівною перевагою великодніх свят є те, що можна відволіктися від безкінечних "невідкладних" справ на роботі і присвятити час своїм рідним. У п’яницю всі намагаються закінчити свої завдання якнайшвидше і поїхати додому. Це час, коли людей тягне в рідні краї. Всі, хто з якихось причин осіли тут, у Калуші, але родом з інших регіонів, з самого ранку вибирали квитки на потяги, щоб вирушити на свята. Інші збиралися здолати далеку дорогу автомобілями. А ми, місцеві, намагалися не відставати і також потрапити додому хоча б вчасно.

У Велику п’ятницю у всіх християнських храмах виносять святу плащаницю. Християни протягом двох днів відвідують її, щоб вшанувати і поклонитися. У нас на Прикарпатті, як і загалом в сучасному світі, подібні релігійні традиції поволі втрачаються. Але попри це абсолютна більшість людей вважає за необхідне сходити до плащаниці. Навіть у школі, де навчається моя донечка, у п’ятницю уроки були скороченими, щоб після них діти разом з учителькою всім класом ішли до церкви. Звичайно від цього можна було відмовитися, але в класі Даринки таких дітей чи батьків не знайшлося.

Долучитися до походу могли і батьки. При виході із школи було встановлено невелику великодню інсталяцію, де Даринка захотіла сфотографуватися. Потім довелося ще трішки почекати поки всі діти організуються і клас нарешті зможе вирушити в дорогу.

Церква розташована зовсім поруч із школою, тому цей шлях можна здолати буквально за дві хвилини. Але з такою кількістю дітей дорога зайняла значно більше часу. Тим більше, що зірці класу, Дмитру, цікавіше було побігти хтозна куди за бездомним собакою, аніж іти кудись зі своїм класом. На щастя Дмитра вдалося повернути з-за обрію ближче до його однокласників і діти таки добралися до церкви.

Храм Божого Милосердя постав у Калуші відносно недавно і перетворив пустир, який тут був до цього, на доглянуту і впорядковану місцину. Близько десяти років тому він набув особливої популярності і сюди навіть їздили люди з навколишніх і трохи більш віддалених сіл. Все завдяки настоятелю, який, не маючи ані добре поставленого голосу, ані виразної мови, якимось незбагненним чином вмів зацікавити дуже багатьох.

Після відвідування плащаниці, діти разом з педагогом зробили кілька групових фотографій. Вже зовсім скоро вони попрощаються зі своєю першою вчителькою назавжди, як і з молодшою школою також.

На жаль, я так і не зміг долучитися до цього походу, і з Даринкою та її однокласниками до церкви ходила дружина. Тому сьогодні ми вирішили здійснити ще один похід до плащаниці, тільки цього разу суто сімейний. На Великдень ми вирушили в село, тож і до плащаниці сходили там же.

Сільська церква зустріла нас, в першу чергу, порожнечею.

Так співпало, що саме в цей час розпочалася злива, тому крім нас у церкві нікого не було. Зате у нас була можливість зробити кілька фотографій інтер’єру цього старовинного храму.

Церква святого Миколая є повністю дерев’яною. Навіть її внутрішні розписи виконані фарбами безпосередньо по дереву.

Тут безліч картин, присвячених різноманітним епізодам життя Ісуса Христа та іншим біблійним сюжетам. Потрібно чимало часу, щоб детально розглянути численні художні твори, наявні тут. Думаю вони були б цікавими навіть мистецтвознавцям.

Після відвідування плащаниці, ми сіли трохи посидіти в церкві і заодно дочекатися, щоб дощ став менш інтенсивним. А коли почули, що шум від ударів крапель по бляшаному даху стих, вирушили додому.

А вже завтра нас чекає одне із найважливіших християнських свят — Великдень. Сподіваюся у вас є з ким провести цей день.