Віртуальна дружба - друзів не буває багато.

Усім привіт!

Нещодавно я взяла тут на стиміті участь у конкурсі "Віртуальне кохання", а сьогодні мені хочеться дещо тут процитувати зі своїх думок і розповісти про віртуальну дружбу. Адже, коли любов ображає закоханих, не пропонуючи взаємності, є дружба, яка і вилікує, і зігріє.

Віртуальне кохання - це найчистіше і безкорисливе кохання, коли не включаються жодні земні цінності. Якщо ми говоримо, що Бог – це Любов, значить Він вчить нас любити – не бачачи. Ми не бачимо Бога, але любимо Його. Хтось сказав: "Я повірю в тебе, якщо побачу тебе". А Бог відповів: "Якщо повіриш, то побачиш". Такий же принцип у віртуальному коханні, ти любиш невидиме - душу людини. Тебе не турбує його зарплата, набір м'язів, його кар'єрне зростання, фігура та вага)) Для віртуального кохання важлива душа. А душа душу бачить) І буває іноді диво, якщо випадково зустрічаються дві половинки єдиного цілого. Ти ще вчора наяву чи у сні знав, відчував того, кого мав знайти – своє друге крило. Ось і пишемо вірші про свою мрію, малюємо в голові образ твого єдиного ... І, якщо раптом зустрічаємо такого, то стаємо щасливими. Люди прийшли на землю, щоб бути щасливими, щоб побудувати свій рай на землі. Цей рай ми будуємо у своїй душі ... Я колись писала у своїх віршах: "Приходь до мене в душу - цей рай для тебе". Ми самі митці своєї долі.

Віртуальне кохання часто виникає в наш час серед творчих людей, коли люди шукають підтримки та розуміння, коли трапляється "самота в натовпі"... І раптом ти відчуваєш збіг у поглядах на світ. Адже, як у пісні: "Ми вибираємо, нас вибирають, як це часто не збігається ... Я за тобою блукаю тінню, я звикаю до розбіжності ..." Звичайно, трапляється це іноді пізно, коли у людей є сім'ї ... Тому, не кожен готовий до друку життя з чистого аркуша, але і зробити крок назад не виходить, тому що, якщо це непросто інтрижка, а Любов, то зі втратою людини - і рветься сенс життя... Ось чому і кохання на відстані має місце серед мирської метушні...

Багато хто вважає віртуальне кохання ілюзією, але в інформаційному часі, все, що раніше вважалося дивом чи казкою, сьогодні стало дійсністю... Ось і штучний інтелект вміє, не маючи душі, намалювати і передати стан людини... А, якщо людина має душу, вона шукає все життя на землі свою половинку. Тому складно зрозуміти тих, хто любить на відстані, любить те, що не є реальним... Тому в одному з віршів донька відповідає матері:

"Ілюзія?! Може бути. Тільки знаєте:
Зрозуміти це кохання не в нашій владі.
А вона є! Живе ж, розумієте?!
І дарує двом серцям просте щастя!"

Після картинок, створених разом із штучним інтелектом, на екрані з'явилася я власною персоною)

Вирішила розповісти вам про віртуальну дружбу та познайомити зі своїми віртуальними друзями. З деякими з них мені пощастило зустрітися на власні очі!

Женя та Ніна

Спочатку я вас познайомлю з подругою - директором інтернет радіо "Друзів": Ніна Давидова та мій колега з передач Зоря моя вечірня, Чоловік і жінка, Голос - Женя Лєтов. Він же на Ютубі читає мої вірші, виставив наші радіопередачі. Ми з ним спілкувалися і по телефону, і по Скайпу в комп'ютері, озвучували разом вірші з ролей - чоловічих та жіночих.))

З директором – Ніною я зустрічалася особисто – їздила до дітей, які тоді жили в Ульяновську та кілька днів із онукою жили у Ніни Давидової, ходили з нею до лісу, до парку, у кафе, їли смажене морозиво! У Ніни немає своїх онуків, але вона завжди була поруч, поки діти жили в Ульяновську, з моїми дітьми і онуками. Вони з чоловіком підтримували їх овочами зі своєї дачі, приїжджали до них на день народження, одним словом – були як найрідніші люди.

Потім Ніна познайомилася віртуально на поетичному сайті з поетом Віталієм Мещеряковим, вони спілкувалися, потім зустрілися у Москві та зійшлися. Це було щастя двох творчих душ. Шкода, але минулого літа Віталія не стало ... Світла йому пам'ять. Віталій дружив із поетом та моїм соведущим – Женею Лєтовим. Тому Женя приїжджав у гості до друга та його дружини, моєї подруги – Ніни.

Це мені Женя надіслав своє фото, ми досі спілкуємося з ним на поетичному сайті, але я вже не веду передачі після смерті сина пішла з радіо. Хоча мені сказала Ніна, що на мене там досі чекають...

А це в мене збереглися реклами наших передач: Цікавий час - щасливий...

Це мій друг – Сергій Ошейко з Охотського моря. Ми з ним товаришуємо вже понад 15 років. Познайомилися на сайті "Вільна проза та поезія". Потім разом перейшли на найбільший поетичний сайт. Там ми й досі. Спілкувалися в особистих повідомленнях телефоном. Коли вмирав мій син, я запропонувала йому взяти участь у колективній молитві, мені сказали, що вона сильніша, що ти молишся один... І ми всі молилися разом, я, моя рідня, мої віртуальні друзі. У нас із Сергієм була велика різниця в часі, але він вставав о другій годині ночі і писав мені, що він поруч... що ми разом молимося... Ось такий у мене друг – Сергій Ошейко.

А це мій друг із Запоріжжя – Ігор Литвиненко, я йому присвятила цілий допис минулого разу. Я казала, що наша дружба починалася з поетичних відгуків один одному.

А це мій друг-дзвонар у храмі – Валерій Олизько, поет. З ним ми спілкувалися українською мовою, він жив десь на заході України.

Це Марина Юрченко - Виноградова з Казахстану, вона написала в резюме: "Коплю враження. Іноді вони перетворюються на поетичні історії - на цілком серйозні сюжети, романтичні чи іронічні. Моя, дуже лірична героїня, на відміну від мене, невиправний романтик - ну так вже вийшло."

Це Наташа Шале із Києва, я про неї якось розповідала. Ми з нею спілкуємося по телефону та у Скайпі. У неї вся квартира завішана її картинами, вона не лише прекрасний поет, а й художник. Це Наташа робила ілюстрації до моєї книги "Зоря моя вечірня".

Це я зі своєю Мухою – моєю подружкою. Нас так і називають: "Оля та Мушка - дві подружки"))

Це мої друзі на поетичному порталі: Вітя Воскресенський із Німеччини, Яша Баст із Ізраїлю – одним словом поети з усіх куточків світу. Це ті колажі, якими я оформляла свої вірші на поетичному майданчику, скільки ж тоді в мене було енергії... Адже я тоді ще працювала в школі... А зараз, щоб не переживати - п'ю вранці м'яту з мелісою, а на ніч валеріану з собачою кропивою)) І добре, що все ж таки встигаю написати вірші

І, звичайно, я ніколи не забуваю помолитися за своїх друзів, яких уже немає на землі, вони знайшли притулок у небі. Це мої друзі-поети: Ігор Черепахін, Віталій Мещеряков, Ганна Ромашкіна, Михайло Аніщенко-Шелехметський (народний поет), Світлана Пугач, Ганна Романова.

Світла їм пам'ять...

Вірші цих поетів ми з Женею озвучували на радіо, а вірші Михайла Аніщенка ми виставляли на його іменному сайті в пам'ять про нього. Женя зробив в інеті наше читання поезій Михайла на тлі його фотографій із життя.
Цим поетам я присвятила вірші з приводу їхнього переходу за обрій.

Якщо кохання чи дружба не склалося, не треба їх лаяти, кохання та дружба не винні, винні люди, які не вміють любити чи дружити...

До речі, наша дружба з Тіночкою - Валею Бородай теж починалася на поетичному літсайті з віртуальної дружби, а після ми зустрілися спочатку у мене в Маріуполі, а трохи згодом у Запоріжжі)

Тому хочу повторити аксіому: для душ відстаней немає. І друзів багато не буває... Тим більше в цей інформаційний час) Як каже один мій друг: душа бачить душу!

Дякую всім моїм друзям зі Стіміту.

У мене в резюме на сторінці поетичного сайту такі слова:

"Можеш допомогти людині - ДОПОМОЖИ, не можеш допомогти - ПОМОЛИСЬ. не вмієш молитися - ПОДУМАЙ ПРО ЛЮДИНУ ДОБРЕ. І це вже буде допомога, тому що світлі думки - це теж ДОПОМОГА".
Микола Сербський

Дякую всім друзям за увагу до мене та до моїх дописів. Мені дорого те, що ви підтримуєте мене. Будьте здорові та щасливі.

Ольга Зоря