"Старі фотографії на стіл розклади..."Скрябін

Дивилась старі фото... Острів Хортиця,Партизанська балка ,діти,собаки,ми завжди поряд...

Це були мирні часи ,ми доволі часто були на природі,все поряд ,було і бажання просто поспілкуватись,і собакам вибігатись потрібно...Ми з доньками із задоволенням , ходили з собаками на прогулянки у балку,це було весело ,і там завжди було красиво,ми відволікалися від проблем...

Щє жива пітбуль старшої доньки....Прости ,Настена,що турбую твоє ❤️,але фото без Заї,немає, да ,вона завжди була поруч ,навіть ,коли не потрібно),і як її не вистачає,вона була дзига,в компанії наших "маленьких" собак...
А зараз такі часи коли, принаймні я , не можу і не хочу йти на природу ,тривога за тривогою , шахеди, КАБи,рекети ,а там немає де сховатись...ти як на долоні...Я нервую, коли старша донька з онуками гуляє десь на відкритій місцевості... Може вона і права ,жіття на паузу не поставиш, діткам десь побігати потрібно.. Нікому і на думку не спадало,що наше життя так зміниться😢. Наше місто- прифронтове...
З мого вікна дуже гарний краєвид,в зв'язку з тим ,що живу на восьмому поверсі,а попереду немає багатоповерхових будинків,тільки приватний сектор ...

Завжди милувалися заходами сонця вони були неймовірні завжди,і зимою , і літом ,і в осени, завжди... А зараз в ці окна я спостерігаю , як летять шахеди, як наші хлопці , дай їм Бог довгого життя і здоров'я , їх гоняют... На чорному небі ,як живі зірки летять трасіруючі пулі,красиво...але лячно...Колись ми дивились у небо, нас воно вабило , це було щось фантастичне , недосяжне....зараз я вихожу з собакою біля 22.00 ,а дивитись у небо нема бажання,ми знаємо,воно несе смерть... Не можу собі уявити , який час повинен пройти, щоб знов радісно підняти очі в небо , в очікуванні казки...

і це один дім ,це немає всього проліту!!! люди були в підвалі,під ним
фото з інтернету,я не змогла змусить себе підійти...

Та я не можу забути ту ракету ,яка пролетіла вздовж нашого дому,на рівні нашого поверха ,вже падаючи зі свістом , влучила у багатоповірхівку стоячу перпендикулярно нашому дому , метрів в 300 від нас... там загинуло багато людей...Тому я не можу. Кожен раз,коли молодшей доньке на заняття музикою,або тренування з танців,я чекаю її поряд ,в автомобілі і взимку , і літом....Я дуже
сподіваюсь,що у нас це божевілля завершиться , Україна і українці будуть жити спокійно,наші нерви заспокоються ,колись...А поки ,поки буду розглядати старі фотографії...
Да і я там гарніша🤣